Малюк Цахес (збірник)

Тодi вiн заволав у розпачi:

– О Серпентино, Серпентино, врятуй мене вiд цих пекельних мук!

І здалось йому, наче його обвiяли тихi зiтхання й облягли сулiю, немов зелене прозiрчасте бузинове листя, гудiти перестало, слiпуче, паморочливе свiтло щезло, i вiн зiтхнув вiльнiше.

– Хiба ж я не сам винний, що мене спiткало нещастя? Ах, хiба ж не проти тебе самоi, люба, кохана Серпентино, вчинив я такий злочин? Хiба ж не проти тебе виплекав я в собi ганебнi сумнiви? Чи ж не втратив я вiру, а з нею i все, що могло зробити мене найщасливiшим? Ах, ти вже нiколи не будеш моя, золотий горнець для мене втрачений, нiколи я не побачу його чудес.

Так ремствував студент Анзельм, охоплений глибоким, пекучим жалем; аж раптом поруч нього хтось сказав:

– Зовсiм не розумiю, чого вам заманулось, пане студiозусе, чого ви так лементуете? – Аж тепер студент Анзельм помiтив, що поряд iз ним, на тiй самiй полицi, стояло ще п'ять сулiй, в яких вiн побачив трьох учнiв духовноi школи i двох практикантiв.

– Ах, панове й товаришi в нещастi! – скрикнув вiн. – Як же можна бути такими спокiйними, такими вдоволенням ми, такими веселими, як оце, бачу, ви? Адже сидите точнiсiнько так, як i я, замкненi в скляних сулiях, i не можете поворухнутися, ба навiть i подумати про щось розумне без того, щоб не знявся пекельний гармидер, шум i брязкiт, вiд якого аж голова трiщить i гуде? Але ви не вiрите, певне, в Саламандра i в Зелену Змiйку.

– Що ви мелете, пане студюзусе, – сказав один учень, – ми нiколи себе краще не почували, як тепер, бо таляри, якi ми отримуемо вiд божевiльного архiварiуса за рiзнi безглуздi копii, стають нам добре в пригодi. Нам не треба тепер учити напам'ять iталiйськi хорали, ми ходимо щодня до Йозефа або й до iнших пивниць, п'емо досхочу мiцне пиво, задивляемося на гарненьких дiвчаток, спiваемо, наче справжнi студенти, «Gaudeamus lgitur»[18 - Тож будемо веселi (лат.

– Вони правду кажуть, – озвався один практикант, – я також забезпечений талярами, як i мiй дорогий колега отут, поруч мене, i пильненько заглядаю до пляшки з пивом, замiсть сидiти в чотирьох стiнах i горбити спину над жалюгiдними актами.

– Але ж, шановнi моi панове! – сказав студент Анзельм.