Малюк Цахес (збірник)

– Що? Як? – запитав проректор Паульман.

– А так, – вiв далi студент Анзельм, – i тому вiн тепер мусить бути королiвським архiварiусом i нидiти отут, у Дрезденi, зi своiми трьома доньками. До речi, тi доньки – маленькi золотисто-зеленi змiйки, що грiються на сонцi в бузинi, звабливо спiвають i спокушають юнакiв, мов сирени.

– Пане Анзельме, пане Анзельме? – скрикнув проректор Паульман. – Чи вам памороки забило? Що це ви, на бога, за нiсенiтницi верзете?

– Вiн правду каже, – перебив його реестратор Гербранд, – та бiсова личина, архiварiус, i справдi-таки проклятий Саламандр, вiн пальцями креше вогонь, що пропалюе дiрки на сюртуках, як запалена губка.

– Реестраторе! Чи ви не сказилися? – сердито закричав проректор. – Пане студiозусе, пане студiозусе, що у вас за химери в головi?

– Ах, – сказав студент, – так i ви, пане проректоре, – не що iнше, як птах пугач, який пiдстригае чуби.

– Що? Я птах?… Перукар? – закричав проректор, ошаленiвши. – Добродiю, ви таки збожеволiли!

– Але стара ще йому залле сала за шкуру! – скрикнув реестратор Гербранд.

– А так, стара мае силу, – озвався Анзельм, – хоч вона простацького роду, бо ii батько – нiкчемне драконове перо, а мати – погана редька, але найбiльше вона завдячуе своею силою рiзним пекельним тварюкам, шкiдливiй мерзотi, якою себе оточила.

– Це паскудний наклеп! – скрикнула Веронiка, розгнiвано блискаючи очима. – Стара Лiза – мудра жiнка, а чорний кiт – не пекельна тварюка, а освiчений, дуже вихований юнак i ii cousin gеrmain.[15 - Брат у перших (франц.)]

– А чи не може Саламандр, як сяде iсти, спалити собi бороду й пропасти нi за що? – запитав реестратор Гербранд.

– Нi, нi! – закричав студент Анзельм. – Нiколи з ним такого не може статися, а Зелена Змiйка любить мене, бо в мене душа як у дитини i я дивився Серпентинi в очi.

– А кiт iх видере! – скрикнула Веронiка.

– Саламандр… Саламандр iх усiх вiзьме в кулак, усiх! – заревiв проректор Паульман, розлютований до краю. – Але чи я не в божевiльнi? Чи, може, я сам з глузду з'iхав? Що ж цс за нiсенiтницi я варнякаю? Так, i я навiжений, i я навiжений! – Проректор Паульман схопився, зiрвав свою перуку з голови i, пожмакавши, жбурнув об стелю гак, що з кучерiв навкруги посипалася пудра.