Малюк Цахес (збірник)

Чи вiдомо вам, добродiйко, що це Я вас попередив про навалу освiтньоi полiцii, що менi ви завдячуете тi приемнi штуки, якi ви щойно показували? О боже мiй! Дорога панно, погляньте-но тiльки в це вiкно! Невже ж ви не впiзнаете того парку, де так часто й так весело гуляли i розмовляли з приязними духами, що мешкали в кущах, квiтах, струмках? Цей парк я врятував своiм знанням. Вiн лишився такий самий, як i за часiв Деметрiя. Князь Барсануф, дякувати богу, не так переймаеться чародiйством, вiн ласкавий володар i дав кожному волю – хай кожен чаруе скiльки хоче, аби тiльки непомiтно, та щоб податки добре платили.

Отож я й живу тут, як i ви, люба панно, в своiм притулку, щасливо i безтурботно!

– Докторе! – вигукнула панна, i сльози покотилися iй з очей. – Докторе, що ви кажете, яка новина! Так, я впiзнаю цей гай, де я зазнала блаженноi втiхи! Докторе, ви найшляхетнiша людина, яка я вдячна вам! Чого ж ви так жорстоко переслiдуете мого вихованця?

– Ви, люба панно, – вiдповiв на це доктор, – ви пiддалися своiй природженiй добротi i гайнуете свiй хист на нiкчему.

Цинобер е й буде, незважаючи на вашу ласкаву допомогу, малим потворним негiдником, який тепер, коли розбився ваш золотий гребiнець, вiдданий цiлком у моi руки.

– Змилуйтесь над ним, докторе, – попросила панна.

– А подивiться-но, будь ласка, сюди, – сказав Проспер, показуючи iй Бальтазарiв гороскоп, який вiн склав.

Панна глянула i жалiбно вигукнула:

– Ну, коли така справа, то я мушу поступитися перед вищою силою. Бiдний Цинобер!

– Признайтесь, шановна панно, – сказав усмiхаючись доктор, – признайтесь, що жiнки часом дуже легко пiддаються дивацтвам: безоглядно задовольняючи якусь примху, що зародилася в одну мить, вони не зважають на страждання, яких завдають iншим.

Цинобер мусить прийняти кару, але вiн ще дiстане i незаслужену шану. Цим я вiддаю належне вашiй силi, вашiй добротi, вашiй чеснотi, дорога, найласкавiша панно.

– Ви чудова, прекрасна людина! – вигукнула панна. – Будьте моiм приятелем!

– Назавжди, – вiдповiв доктор.

 – Моя приязнь, моя щира прихильнiсть до вас, люба фее, залишиться назавжди. Смiливо звертайтеся до мене в скрутi i… пийте в мене каву, коли тiльки вам заманеться.

– Бувайте здоровi, найшановнiший магу, нiколи не забуду вашоi ласки, вашоi кави! – промовила панна i, зворушена до глибини душi, встала, щоб попрощатися.

Коли Проспер Альпанус проводжав ii аж до гратчастоi брами, кругом звучали найчудовiшi, прекраснi лiсовi голоси.