Малюк Цахес (збірник)

Один лиш погляд у кущi переконав його, що й друга жаба, перекинувшись у маленького чоловiчка, ретельно взялася виполювати бур'ян.

Перед домом був прекрасний зелений морiжок, на якому паслися обидва однороги, а в повiтрi бринiла нiжна музика.

– Ти бачиш? Ти чуеш? – запитав Бальтазар.

– Я бачу тiльки, – вiдповiв Фабiан, – двох бiлих конячок, що пасуться на травi, а бринить, мабуть, десь еолова арфа.

Чудова, проста архiтектура не дуже великого двоповерхового будинку захопила Бальтазара.

Вiн смикнув за шнурок дзвiнка, дверi зразу ж вiдчинились, i перед юнаками, замiсть швейцара, з'явився великий, схожий на страуса золотавий, блискучий птах.

– Ну глянь, – сказав Фабiан Бальтазаровi, – глянь, яка безглузда лiврея! Коли й захочеш дати хлопцевi на чай, то де ж у нього руки, щоб засунути грошi в кишеню?

Вiн обернувся до страуса, схопив його за блискуче, пухнасте пiр'я, що висiло з вола пiд дзьобом, як пишне жабо, i сказав:

– Будьте ласкавi доповiсти про нас пановi доктору, дорогий друже.

Але страус промовив лише: «Квiр-р-р!» – i дзьобнув Фабiана за палець.

– А хай йому чорт! – крикнув Фабiан. – Це таки й справдi, видно, проклятий птах!

Тiеi ж митi вiдчинилися хатнi дверi, i назустрiч друзям вийшов сам доктор, маленький, худенький, блiдий чоловiк. Вiн був у невеличкiй оксамитовiй шапочцi, з-пiд якоi спадали довгi прегарнi кучерi, в довгiм iндiйськiм убраннi кольору вохри, в маленьких червоних чобiтках зi шнурiвкою, облямованих чи то хутром, чи, може, пером якоi птицi – не можна було розпiзнати.

Обличчя в нього було спокiйне, навiть добродушне, тiльки як придивитись до нього пильно, зблизька, то часом здавалося, нiби з нього, мов iз скляного футляра, виглядае ще одне маленьке личко.

– Я побачив, – сказав тихо, трохи протягло, з приемним усмiхом Проспер Альпанус, – я побачив вас, моi панове, ще з вiкна. Я вже наперед знав, принаймнi про вас, любий добродiю Бальтазаре, що ви прийдете до мене.

Отже, прошу ласкаво, ходiмо зi мною.

І Проспер Альпанус повiв iх до високоi круглоi кiмнати, позавiшуваноi блакитними запонами. Через пророблене в стелi вiкно свiтло падало просто на блискучий, глянсований мармуровий столик, що стояв посеред кiмнати на сфiнксовi замiсть лапок. Бiльше в кiмнатi не видно було нiчого особливого.

– Чим можу вам служити? – запитав Проспер Альпанус.