Малюк Цахес (збірник)

Весь гнiв його щез, вiн захоплено дивився услiд прекраснiй Кандiдi, аж поки вона зникла за деревами. Тодi повiльно вернувся назад у лiс, щоб вiддатися мрiям ще прекраснiшим, нiж перше.

Роздiл третiй

Як Фабiан не знав, що сказати.

Кандiда й панночки, яким не можна було iсти риби.

Лiтературне чаювання у Моша Терпiна.

Юний принц

Коли Фабiан бiг стежкою навпростець через лiс, то мав на думцi випередити чудернацького малюка, який промчав перед ним. Але не встиг, бо, вийшовши з чагарника, побачив удалинi, що малюк, а з ним iще якийсь поставний вершник, що приеднався до малюка дорогою, вже в'iжджали в Керепеську браму.

– Гм! – сказав Фабiан сам до себе. – Хоч цей лускунчик i випередив мене на конi, але я все-таки встигну на веремiю, яка зчиниться, коли вiн приiде. Якщо той дивак i справдi студiозус, то його справлять до «Крилатого коня», а як вiн там зупиниться й тпрукне, як полетять ботфорти i сам вiн разом з ними, лютий i роздратований, коли студенти зарегочуть – отодi й почнеться справжня веремiя.

Йдучи до мiста, Фабiан думав, що на всiх вулицях дорогою до «Крилатого коня» чутиме лише гучний регiт глядачiв. Та ба! Не сталося нiчого. Всi люди йшли собi спокiйно й поважно. Так само поважно походжали на площi перед «Крилатим конем» i розмовляли помiж собою студенти, що тут мали звичку збиратися. Фабiан вирiшив, що малюк не заiздив сюди, аж раптом помiтив, кинувши погляд на подвiр'я заiзду, що до стайнi повели дуже примiтного малюкового коня.

Вiн пiдбiг до першого, що трапився йому, знайомого й запитав, чи не проiжджав тут часом чудернацький малюк. Той нiчогiсiнько про нього не знав, як не знали й усi iншi, кому Фабiан розповiв тепер, що сталося мiж ним та малюком, нiбито студентом. Усi дуже реготали, а проте запевняли, що такоi дивовижi, як вiн описуе, тут не чувано й не бачено. Але, щоправда, хвилин десять тому два дуже стрункi вершники на чудових конях прибули до заiзду «Крилатий кiнь».

– А чи не сидiв один iз них на конi, якого щойно вiдведено до стайнi? – запитав Фабiан.

– Аякже, – сказав знайомий, – звiсно, сидiв. Вiн був невеличкий на зрiст, але тендiтноi постави, з приемними рисами обличчя i найкращими в свiтi кучерями. До того ж вiн показав себе прегарним iздцем, бо скочив з коня так спритно, з такою гiднiстю, нiби найкращий стаенний нашого князя.

– І не згубив своiх ботфортiв? – скрикнув Фабiан.