Оленіада

Вона згадала про знайому шинкарку з мiсцевого генделика i почала набирати ii номер. На щастя, шинкарка мала сьогоднi другу змiну i була вдома.

– Виручай, подруго! – сказала Зоя. – Хочу позичити в тебе одяг…

– Ну, тих трусiв, що я тобi показувала вчора, звiсно, не дам! – вiдрiзала шинкарка Муся. – За тиждень принесуть такi самi – тодi й купиш! Я ж тобi казала: треба було брати одразу! Хоча на твою…

– Не про те мова, – увiрвала ii Зоя, – менi потрiбна бiла блузка i чорна спiдниця! Тi, що ти одягаеш на роботу!

– Та ти що?! – вигукнула здивована Муся.

– Господи, та нiкого. У мене дiлова зустрiч.

– Яка? З ким? Розповiдай!

– Нема часу на балачки, – поглянула на годинник Зоя. – Побачиш сьогоднi по телевiзору. В шiстнадцять нуль-нуль.

– Капець! – захоплено прокоментувала Муся i печально додала: – Але блузку треба прати. Я ii вчора кетчупом замастила. Навмисно.

– Навiщо? – запитала Зоя, прикидаючи, чи встигне попрати, просушити й попрасувати унiформу.

– Ну, знаеш, отих, що нишпорять по хатах… Тих, з телевiзора, що перуть «Тайдом» i кажуть: «Ви ще не в бiлому – тодi ми йдемо до вас!». Не прийшли, гади! Ще там з ними Верка Сердючка ходить… А я ж ii так люблю…

Муся була проста i довiрлива.

– Добре, – сказала Зоя, – я сама поперу. Тiльки ти менi ii негайно принеси, бо в мене обмаль часу – треба зачiску зробити. Або малого свого пришли. І не забудь спiдницю!

Подруги побалакали ще з годинку про переваги «Тайду» над «Арiелем», одностайно вирiшили, що «Ванiш» – повна фiгня, а мило «Дуру» – вигадка мужикiв-iмпотентiв, бо самi дурнi.

Але на порозi стояв Бодя… Бульйон Зоя використала ще вчора. Довелося вiдчинити дверi. Головне не пустити нахабу далi передпокою.

Як завжди, Бодя жував велику кулю з п’ятьох зелених гумок. Рот його був переповнений слиною. Зоя зморщилася.

– Ну?… – смiливо сказав Бодя тоном техаського рейнджера i густо почервонiв.

– Що – «ну»? – знервовано повторила Зоя i почала розчiсуватися перед люстром.

Бодя зомлiв i, як годиться, видув велику кульку.

– Ну… Як там рiг?

– Та ти що, хлопе, шантажувати мене прийшов? Який такий рiг?! Рiг – то мертвий вантаж, клопiт один. От будуть грошi… Тодi побачимо. А зараз нема про що говорити… Половина справи не рахуеться.

Бодя напружив чоло, втягнув кулю назад.

– Я згоден i на половину… справи, – пробурмотiв вiн.