Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

 – Але не журися. Іди додому й лягай спати. Уранцi, коли встанеш, скажи батьковi, що тобi приснився сон: треба налити до корита води i кинути всi палицi у воду. Котрий кiнець палицi буде глибше поринати, той i е товщим i важчим.

Так i вчинила дiвчина. Лягла в лiжко, виспалася, а вранцi каже батьковi:

– Няньку, менi приснилося, як можна розгадати загадку Поганина. Налийте до корита води i опускайте палицi на воду.

Налили води до корита, опустили палицi на воду. І сталося так, як говорив легiнь: товщий кiнець пiшов на дно.

Розiзлився Поганин. Прислав царевi трое коней, затягнутих чорним полотном. Царевi треба було впiзнати, якоi вони мастi. А не впiзнае – тiльки вода залишиться на мiсцi його царства.

Прочитав цар того листа i розiслав послiв по всiй державi, аби знайшли таких мудрецiв, якi б розгадали цю загадку. Та хто не приходив, не мiг упiзнати якоi мастi конi.

Понесла царська донька Івановi обiд.

– Чого ти так сумуеш? – питае легiнь.

– Як менi не журитися, коли Поганин прислав моему няньку трьох коней. Нiхто не може упiзнати, якоi вони мастi, а коли нянько не дасть Поганиновi точну вiдповiдь, той погубить нас i нашу державу.

– Шкода губити народ! Іди додому, лягай спати. Коли пробудишся, скажи няньковi, шо ти можеш розгадати загадку. В одно корито набереш пшеницi, у друге вiвса, а у трете – проса. Котре лоша пiде до пшеницi – буде чорноi мастi, те, що прийде до вiвса, – гнiдою, те, що пiдiйде до проса, – сiроi мастi.

Повернулася дiвчина, лягла спати. Вранцi розповiдае батьковi, що iй приснилося. Так i зробили, як вона сказала. І знову цар розгадав загадку Поганина.

Ще дужче розiзлився Поганин i надiслав такого листа: завтра, коли вiн буде обiдати i пiднiме виделку до рота, цар повинен вистрiлити так, щоб вибити ту виделку з руки. Коли не виб'е, то Поганин погубить усю цареву державу.

Понесла дiвчина легеневi обiд.

– Що ти засмучена, зажурена? – питае Іван.

– Як менi не журитися, коли Поганин наказав, щоб завтра в обiдню пору вибити виделку з руки. Всi думали, як це зробити, й нiхто не знае! А Поганин загрожуе знищити нашу державу.

– Тут уже без мене не обiйдеться! Іди й скажи няньковi, щоб розмурував мене.

Нiчого цар не мiг учинити. Послав мулярiв, щоб розiбрати мур, та так, щоб на хлопця й пилинка не впала. Потiм сам принiс легеневi одяг, бо той, що був на ньому, вже зовсiм зiтлiв.