Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Приiхав додому, обiймив свою жiнку – глип, а ii горботки тримаеться хлопчик.

– Що це за дитина?

– Це твiй син, Михайлик, – вiдповiла жiнка.

Свербинозi забiгали мухарицi поза шкiрою. Згадав свою присягу, яку дав Дундулюковi, й тяжко засумував. Ади, чого захотiлося дябловi з тридев'ятоi землi! А жiнка спитала:

– Чому ти такий зажурений?

– Ой жiночко добра! Колись прийде наш смертельний ворог, i ми залишимось самi, як зiрниця i мiсяць на небi.

Михайлик рiс, бiгав по дiбровi, беркицькався в зеленiй травi i став файним легенем.

Одного дня, пiдвечiр, на подвiр'я вбiгли дванадцять чорних коней, запряжених до дiамантовоi карети. У нiй сидiв Дундулюк. Вiн пiдвiвся, заклав пальцi в рот, широкий, як ворота, i як свиснув! Божечку мiй! Вiд того свисту листя з дерев пообпадало, дахи з хат позлiтали.

– Чого, дурню, свищеш? – спитав Свербинога.

– Прийшов нагадати, аби ти завтра вирядив свого сина Михайлика у тридев'яте царство. А як не послухаеш, весь край заллю водою. Це менi на один пчих, закарбуй собi на носi.

I карета з Дундулюком щезла. Свербинога стояв, як закам'янiлий. А потiм сказав:

– Що ж робити – на небо не скочиш i в землю не закопаешся. Приготуй, жiнко, хлопцевi харчiв на дорогу.

Хлопець поцiлував клямку рiдноi хати, вклонився неньовi та мамi та й поманджав у тридев'яту землю. Ішов лiсами i горами, через синi рiки й широкi поля. Його пекло сонце, палили морози, вiтри й дощi били по лицi. Та не зупинявся нi на хвильку й нiкого не розпитував, бо хiба до пекла питають дорогу?

У торбинi вже скiнчився хлiб, а дорозi не видно кiнця.

Та в одному лiсi надибав хатину. Зайшов до тоi хати. Глип – на печi кудлата ведмедиха з розпатланим ведмедятком в лапах. Хлопець налякався, та що вже робити?

– Добрий вечiр, панiматко, у вашiй хатинi! – сказав чемно.

– Прошу ближче, легеню, – попросила його ведмедиха. – Сiдай на лаву й розкажи, куди це ти манджаеш отакими дикими дорогами.

Михайлик розповiв.

– Погано тобi буде там, легеню, бо в тридев'ятiм царствi не дають лизати меду.

Ведмедиха принесла йому меду i горiхiв. Михайлик iв, аж хата ходила, а ведмедиха ворожила:

– Будеш мати багато гризоти, але жоден волосок не впаде з твоеi голови. Цими лiсами-хащами ще маеш iти сiм тижнiв i три днi. Вийдеш коло одного великого озера. Там, на березi, росте корчик калини – ти сховайся за нього й чекай.