Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Іван стяв дванадцять голiв, повiдрiзував язики, загорнув у хусточку i з царiвною та мiнiстром поiхав до царського палацу.

А царiвна вже встигла всiм Івановим побратимам червонi стрiчки на шиi зав'язати. Так звiрi й пiшли слiдом за бричкою до палацу.

Та дорогою мiнiстр стяв Івановi голову, кинув його у канаву, а царiвнi сказав, що i ii таке жде, коли вона не вийде за нього замiж. Мусила царiвна поклястися, що батьковi скаже, нiби мiнiстр убив змiя.

Мiнiстр повернувся, забрав усi голови i поiхав до палацу.

А тим часом iшли звiрi та й знайшли мертвого Івана у канавi. Зажурилися тяжко, а ведмiдь каже:

– Треба лише цiлющоi води, i вiн оживе. Але хто нам принесе ii з-за синього моря.

Каже лис:

– Ходи зi мною, зайче. Я прикинуся неживим, а ти притаiшся коло мене. Як прилетять сороки мене клювати, то ти постарайся одну спiймати.

Зловили сороку на полi, а вона почала скреготати-проситися. Лис каже:

– Нiчого злого тобi не зробимо, лише вiднесемо до начальника.

– А хто ваш начальник?

– Ведмiдь.

Принесли ii до ведмедя, вiн i каже:

– Полети, сороко, за сине море i принеси нам живлющоi-цiлющоi води, аби ми свого побратима оживили.

– Прив'яжiть менi до лапочок пляшечки, i я полечу, – вiдповiдае сорока. – Якщо через двадцять днiв не повернуся, то знайте, що я море не перелетiла.

Бiгае заець дивитися, чи ще весiлля не почалося у царському палацi: якраз на двадцятий день цар призначив.

Пройшло дев'ятнадцять днiв, лис i каже:

– Треба приготувати яку iжу, бо сорока голодною прилетить.

Пiшов вовк у село i принiс цiле порося.

А надвечiр побачили всi, що сорока летить. Летить та скрегоче, бо дуже iсти хоче.

Вiдв'язали звiрi пляшечки з цiлющою-живлющою водою i кажуть:

– Оце порося, сороко, – твiй обiд. А ми беремося до роботи.

Пiдняли вони Іванову голову, вилили води на неi, на тулуб i – зрослося. Дали води Івановi ще й випити, а вiн каже:

– Що менi з того, що я живий, коли зброi не маю.

– Буде твоею i зброя, i царiвна, – вiдповiдае ведмiдь.

Написав Іван листа, заець взяв його в зуби, i разом пiшли до палацу. Зупинилися коло брами, а заець iз листом перелiз через дiрочку в парканi i став пiд вiкном. Царiвна заплакана у вiкнi сидiла. Побачила вона зайця i по стрiчечцi червонiй, якою колись шиi всiм Івановим побратимам перев'язувала, впiзнала.

Вiдчинила вiкно – i заець скочив до палацу.

Прочитала вона Іванового листа i заплакала з радостi.