Маруся

Отак було говорить-говорить, то, гляди, одна перестане ходити, далi друга, третя; а далi i зовсiм мода перестане, щоб ходити. То й дякують добрi люди, а найбiльш матерi. А там опiсля нечистий таки вп’ять силу озьме, пiдцюкне й потягне низку добру до погибелi.

Тiльки було наша Маруся уряди-годи збереться до подруженьки на весiлля у дружечки. Та й то не буде вона у суботу бiгати з ними по вулицi та горло драти, мов скажена, як усi роблять; а прийде вже у недiленьку, посидить, пообiда, а як виведуть молодих надвiр танцювати, вона тут чи побула, чи не побула, мерщiй додому; розiбралась, роздяглась, давай пiч топити i вечерять наставляти, i вже мати за нею було нiколи не поспiшиться.

Отак, раз, на клечальнiй недiлi, була Маруся у своеi подруги у дружках на весiллi i сидiла за столом. Проти дружечок, звичайно, сидiли бояри. Старшим боярином був з города парубок, свитник Василь. Хлопець гарний, русявий, чисто пiдголений; чуб чепурний, уси козацькi, очi веселенькi, як зiрочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синiй i китаева юпка, поясом з аглицькоi каламайки пiдперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрi, шкаповi, з пiдковами.

Як пришивали боярам до шапок квiтки, то усi клали по шагу, хто-хто два, та й лакей з панського двора i той п’ять шагiв положив, що усi здивувались, а Василь усе вижидав та усе в кишенi довбавсь; а далi витяг капшучок, а там таки дещо бряжчало, засунув пальцi, достав та й положив на викуп шапки, за квiтку, цiлiсiнький гривеник!. . Як брязнув, так усi, хто був на весiллi, так i вжахнулись, а дружки аж спiвати перестали. А вiн собi й дарма: потряс патлами та за ложку i став локшину доiдати, буцiм тiльки копiйку дав.

От, сидячи за столом, як вже попринiмали страву, давай тогдi Василь дiвчат розглядать, що були у дружках. Зирк! i вздрiв Марусю, а вона аж у третiх сидiла, бо старшою дружкою, скiльки було ii не просять, нiколи не хоче: «Нехай, – каже, – другi сiдають, а менi i тут добре».

Став наш Василь i сам не свiй i, як там кажуть, як опарений. То був шутливий, жартовливий, на вигадки, на приклади – поперед усiх: тiльки його й чули, вiд нього весь регiт iде; тепер же тобi хоч би пiвслова промовив: голову посупив, руки поклав пiд стiл i нi до кого нiчичирк; усе тiльки погляне на Марусю, тяжко здихне i пустить очi пiд лоб.

Познiмали страву i поставили горiхи на стiл.