По цей бік Потойбіччя: запрошення до майбутньої філософії спільності

Логiка позитивноi небайдужостi до iншого виражае собою дуже просте за формою й дуже складне за змiстом судження: той, хто не з нами (той, хто виконуе свою партитуру за своiми, iншими по вiдношенню до наших, нотами), не обов’язково е тим, хто проти нас, або ж тим, хто е байдужим по вiдношенню до нас, бо вiн може бути за нас – за те, щоб ми разом подолали тi проблеми, якi е спiльними для нас, слухаючи й чуючи одне одного, як рiзнi музиканти одного оркестру, де скрипка виконуе свою партiю за своiми нотами, барабан – свою, за – своiми, а музика в них мае бути спiльна.

Диригентом же цього оркестру, координуючим дii всiх музикантiв, в ньому задiяних, може бути лише об’еднуючий всiх нас розум людини добродiяльноi.

Ми не маемо воювати проти людей – навiть дурних i пiдлих.

Ми маемо воювати за людей.

Це – едина вiйна, гiдна того, щоб ii вести: вiйна проти дуростi й пiдлоти, раковi клiтини яких можуть з’являтися в кожного з нас, i якщо з ними не вести непримиренну боротьбу, розповсюдження цих клiтин може набути в нас характеру метастазу.

Ми – це Люди Розумнi Добродiяльнi.

Бути саме такими – це не наше право, й не наш обов’язок, а вияв i прояв нашоi родовоi ознаки, нашого життевого призначення, нашоi визначальноi властивостi. Це – наша «якiсть як сутнiсна визначенiсть» [18; с. 169].

Усi ми належимо до одного й того ж роду-племенi, що гордо йменуе себе Homo Sapiens, i кожен з нас народжуеться для одного й того ж: бути щасливим самому й нести щастя iншим людям.

Вже через це маемо шукати «точки дотику», спiльнi точки опори, на яких нам належить будувати спiльний дiм нашоi спiльноi долi, адже з часу появи на свiт «Основ новоi науки про спiльну природу нацiй», що належать перу «батька» фiлософii Історii Джамбатiста Вiко, став усвiдомленим безперечний факт: людство е еднiсть, пов’язана спiльною долею.

Що ж до самоi долi, то, як було сказано ще за двi з половиною тисячi рокiв до нашого тривожного й буремного часу й за тисячi кiлометрiв вiд Європи назавжди невiдомим автором «Рiгведи» («Мандала I») в його зверненнi до кожного з нас, «та, дiйсно щаслива доля, що знаходиться за межами заздрощiв, була вкладена в твоi руки» [74; с. 28].

Шукати «точки опори» для розбудови гiдноi нас – людства споруди нашоi спiльноi долi – це не тiльки й не стiльки наше право, скiльки наш прямий обов’язок, адже у все бiльш щiльному свiтi, яким е наша – за назвою однойменного твору Антуана де Сент-Екзюперi – «Планета людей», в нас не залишаеться iншоi альтернативи.