Пармський монастир

«Яка обмежена людина!» – промовляли графининi й маркiзинi очi. Завдяки графинi все влаштувалось пiсля переговорiв, що тривали цiлу годину. Один iз жандармiв, коли графиня сказала йому: «Нате вам десять франкiв», згадав про якусь пильну справу в сусiдньому селi i вiддав свого коня генераловi Контi.

З генералом поiхав вахмiстр, а всi iншi жандарми повсiдалися пiд деревом у товариствi чотирьох величезних обплетених сулiй, – посланий до корчми жандарм принiс з допомогою селянина вино. Щоб вернутися до Мiлана, достойний камергер дозволив Клелii Контi сiсти до жiнок у карету, а сина славного генерала П'етранери нiхто й не думав затримувати.

Коли подорожнi перекинулись першими ввiчливими словами й обговорили несподiвану пригоду, Клелiя Контi зауважила, що вродлива графиня дивиться на Фабрiцiо захоплено, – виходить, вона не мати. Особливо зацiкавили дiвчину неодноразовi натяки на якийсь геройський, смiливий i дуже небезпечний вчинок, що його вiн недавно здiйснив. Але при всiй своiй кмiтливостi юна Клелiя не могла здогадатися, про що йдеться.

Вражено розглядала вона молодого героя, чиi очi, здавалося, ще палають вогнем недавнiх подвигiв. А вiн був вражений дивною вродою цiеi дванадцятирiчноi дiвчинки, яка зашарiлась вiд його захоплених поглядiв.

За лье до Мiлана Фабрiцiо сказав, що хоче провiдати дядька, i попрощався з дамами.

– Якщо викручуся з цiеi халепи, – сказав вiн Клелii, – приiду до Парми оглянути ii чудовi картиннi галереi. Запам'ятайте, будь ласка, мое iм'я: Фабрiцiо дель Донго.

– Отакоi, – гукнула графиня. – Це так ти умiеш зберiгати свое iнкогнiто! Синьйорино, будь ласка, запам'ятайте, що цей шибеник – мiй син i звати його П'етранера, а не дель Донго.

Пiзнього вечора Фабрiцiо вернувся в Мiлан брамою Ранца, цi ворота ведуть до бульвару, модного мiсця для прогулянок. Дрiбнi заощадження маркiзи та ii сестри пiдiрвала вiдправка двох служникiв до Швейцарii; на щастя, Фабрiцiо ще зберiг кiлька золотих i один дiамант, який було ухвалено продати.

В мiстi обох дам знали й любили. Клопотати за Фабрiцiо перед бароном Бiндером, начальником полiцii, почали найзначнiшi i найсвятобливiшi представники австрiйськоi партii.

– Цi панове, – запевняли вони, – не розумiли, як можна серйозно сприймати вибрик шiстнадцятирiчного хлопчака, який посварився з братом i втiк з батькiвського дому.

– Мiй обов'язок усе сприймати серйозно, – лагiдно вiдповiв барон Бiндер, людина розважлива i смутна.