Пармський монастир

На щастя, гусарiв кiнь, почуваючи, що його тягне до землi гнуздечка, затиснута в полковниковiй руцi, шарахнув убiк, i довгий клинок кiрасирськоi шаблi Фабрiцiо, черкнувши по гусаровому доломану, тiльки сяйнув бiля самих його очей. Гусар люто повернувся, з усього маху вдарив шаблею, i лезо, розiтнувши рукав Фабрiцiо, вп'ялося йому в руку. Герой наш упав.

Побачивши, що двое оборонцiв мосту лежать на землi, один пiший гусар скористався з нагоди, захопив коня Фабрiцiо i, скочивши в сiдло, поскакав по мосту.

Із корчми вискочив вахмiстр, побачив, як упав полковник, i подумав, що його важко поранили.

Вiн погнався за гусаром, котрий забрав коня, i загнав йому в крижi шаблю. Той повалився додолу. Бачачи, що бiля мосту залишився тiльки пiший вахмiстр, гусари пiдострожили своiх коней i поскакали геть. Другий пiший гусар майнув у поле.

Вахмiстр пiдiйшов до поранених. Фабрiцiо вже звiвся на ноги, болю вiн не почував, хоч i втратив чимало кровi. Полковник встав на превелику силу, вiн не був поранений, а лише забився, падаючи.

– Пусте! – сказав вiн вахмiстровi. – Тiльки рука болить вiд староi рани.

Гусар, котрого поранив вахмiстр, конав.

– Ну й бiс iз ним! – гукнув полковник. – Краще потурбуйся про цього хлопця, я даремно важив його життям, – сказав вiн вахмiстровi i двом солдатам, якi пiдбiгли сюди. – Я сам стану на мосту i спробую зупинити цих бiснуватих. Вiдведiть хлопця до харчевнi i перев'яжiть руку. Вiзьмiть для цього мою сорочку.

Роздiл п'ятий

Вся ця пригода тривала одну мить.

Рани у Фабрiцiо були легкi, руку йому перев'язали, порвавши на бинти полковникову сорочку. Покласти його збирались на другому поверсi корчми.

– Але поки я вилежуватимуся нагорi, – сказав Фабрiцiо вахмiстровi, – мiй кiнь знудиться сам у стайнi й поскаче геть пiд iншим хазяiном.

– Як на новобранця, то голова в нього варить, – сказав вахмiстр.

І Фабрiцiо поклали на свiжiй соломi просто в жолобi, де стояв його кiнь.

Бачачи, що Фабрiцiо дуже кволий, вахмiстр принiс йому мисочку пiдiгрiтого вина i залишився поговорити з ним.

У розмовi вiн вихваляв нашого героя, i той почував себе на сьомому небi.

Прокинувся Фабрiцiо лише на свiтаннi; конi протягло iржали, рвалися i тупотiли. Стайню наповнював дим. Спершу Фабрiцiо не мiг уторопати, звiдки цей галас, не тямив навiть, де вiн сам. Нарештi, мало не задихнувшись вiд диму, здогадався, що горить дiм. За мить Фабрiцiо був уже на подвiр'i i сидiв на конi.