Пармський монастир

Нарештi вiн розгорнув складений аркушик i прочитав наказ:

«Полковник шостого драгунського полку Лебарон, командир другоi бригади першоi кавалерiйськоi дивiзii чотирнадцятого корпусу, наказуе всiм кавалеристам, драгунам, кiнним егерям та гусарам не переiздити через мiст i приеднатись до нього в його штабi, в корчмi «Бiлий кiнь».

    Дано в штабi бiля мосту через Сенту 19 червня 1815 року.

    За полковника Лебарона, пораненого в правицю i за його розпорядженням

    вахмiстр Лароз».

З пiвгодини простоявши на чатах бiля мосту, Фабрiцiо побачив шiстьох кiнних егерiв i трьох пiших.

Вiн оголосив iм полковниковий наказ.

– Ми зараз вернемось, – вiдповiли чотири верхiвцi i жвавим клусом проскочили мiст.

Фабрiцiо звернувся до двох вершникiв, що залишилися. Спалахнула запальна суперечка, а тим часом через мiст перейшли трое пiших егерiв. Один вершник зажадав у Фабрiцiо показати писане розпорядження, взяв папiр i сказав:

– Зараз я покажу його товаришам, i вони неодмiнно повернуться.

Чекай тут нашого повернення.

І вiн рушив галопом, товариш його поскакав слiдом. Усе це сталось за одну мить.

Розлючений Фабрiцiо гукнув одного пораненого солдата, що саме показався у вiкнi харчевнi. Фабрiцiо помiтив у нього нашивки вахмiстра. Вахмiстр вийшов з харчевнi i, пiдходячи до Фабрiцiо, крикнув:

– Шаблю наголо, сто чортiв! Ти ж на чатах!

Фабрiцiо вихопив з пiхов шаблю i сказав:

– Вони забрали наказ.

– Ще сердитi за вчорашню битву, – похмуро вiдповiв вахмiстр.

 – Я тобi дам свiй пiстолет. Якщо тебе не слухатимуться, стрiляй у повiтря, я вискочу сам або вийде полковник.

Фабрiцiо помiтив, як здивовано звiв брови вахмiстр, почувши, що наказ забрали. Вiн зрозумiв, що йому завдано особистоi образи, i присягнувся вдруге не пошитися в дурнi.

Фабрiцiо, озброений сiдельним вахмiстровим пiстолетом, гордо став на чатах. Незабаром семеро гусарiв пiд'iхали верхи до мосту. Фабрiцiо заступив iм шлях i оголосив полковникiв наказ.

Гусари слухали його невдоволено, а найсмiливiший з них спробував проiхати. Згадавши мудру пораду приятельки-маркiтантки колоти, а не рубати, Фабрiцiо опустив лезо своеi довгоi прямоi шаблюки i вдав, нiби збираеться штрикнути того, хто порушив наказ.

– А, вiн хоче нас убити, цей шмаркач! – гукнули гусари. – Невже мало посiкли наших учора?

Всi семеро, як по командi, оголили шаблi й кинулись на Фабрiцiо.