Пармський монастир

Цiлий день полк вiрив у перемогу, а тепер, несподiвано атакований цiлою хмарою прусськоi кавалерii, вiдступав, точнiше, тiкав у бiк Францii.

Полковник, гарний, чепурний молодий офiцер, що заступив убитого Макона, був зарубаний. Перебравши на себе командування, сивоголовий старий командир батальйону наказав полковi спинитися.

– Хай йому лихо! – сказав вiн солдатам. – За часiв республiки втiкали тiльки тодi, коли вже не було iншоi ради. Боронiть кожну п'ядь цiеi землi, стiйте на смерть! – вигукнув вiн i мiцно вилаявся.

Вiзок спинився, i Фабрiцiо одразу прокинувся. Сонце зайшло давно, Фабрiцiо здивувався, що вже споночiло. Врiзнобiч безладними гуртами тiкали солдати. Це безладдя вразило нашого героя. Вiн помiтив, що всi розгубленi.

– Що сталося? – спитав вiн у маркiтантки.

– Пусте! Розбили нас, голубчику! Прусська кавалерiя сiче нас, як капусту. Оце i все. Бовдур генерал гадав спершу, що це нашi гусари скачуть… Нумо, вставай мерщiй, пiдсоби менi посторонки зв'язати.

За десять крокiв гримнули пострiли. Наш герой, що спочив i почував себе досить бадьоро, сказав собi: «Власне, я по-справжньому ще не бився, цiлiсiнький день тiльки ескортував генералiв».

– Я повинен битися! – заявив вiн маркiтантцi.

– Не хвилюйся! Битимешся, скiльки тобi заманеться i навiть бiльше. Нам капець… Обрi, голубе! – гукнула вона капраловi,[95 - Капрал – унтер-офiцерське звання в пiхотi.

– Ви зараз пiдете в бiй? – запитав Фабрiцiо у капрала.

– Нi! Взую лакованi черевики й подамся на бал!

– Я з вами.

– Можеш узяти й цього юного гусара, – гукнула маркiтантка. – Вiн хоч i буржуа, а зух.

Капрал мовчки йшов швидким кроком. Вiсiм-десять солдатiв наздогнали його, i вiн повiв iх до кремезного дуба, оточеного ожинником. Так само мовчки порозставляв iх на узлiссi довгим цепом: кожний стояв принаймнi за десять крокiв од свого сусiда.

– Слухайте, хлопцi! – нарештi озвався капрал, уперше порушивши мовчанку. – Не стрiляти без команди. Пам'ятайте: у вас лише по три набоi.

«Що ж усе-таки сталося?» – запитував себе Фабрiцiо. І коли нарештi залишився сам на сам з капралом, сказав:

– У мене нема рушницi.

– По-перше, мовчи! Йди он туди: крокiв за п'ятдесят вiд узлiсся знайдеш когось iз наших, зарубаного шаблею. Знiми з нього рушницю й ладунку.