Пармський монастир

Хлопець уперше зрозумiв: вiн сам винний у всьому, що сталося з ним за останнi два мiсяцi.

– Стривай, хай вiн усе розповiсть сам, – втрутилась маркiтантка, чия цiкавiсть розпалилася ще дужче.

Фабрiцiо послухався. Коли вiн закiнчив розповiдь, маркiтантка поважно сказала капраловi:

– Власне, вiн ще хлопчак i нiякий не вояк. А пiсля того, як нас зрадили й розколошматили, нам тепер сутужно буде на цiй вiйнi. Ляже вiн тут кiстками. А навiщо? Gratis pro deo,[98 - На славу Божу (лат.)] чи що?

– Та вiн навiть не умiе набити рушницi, – додав капрал, – нi на дванадцять темпiв, нi вiльно.

– До того ж вiн показуе кожному зустрiчному своi грошi, – додала маркiтантка. – Обдеруть догола, як тiльки нас не буде з ним.

– Якийсь вахмiстр, – пiдхопив капрал, – затягне до себе в ескадрон, щоб випивати за його грошi, а там, чого доброго, й ворог завербуе, – адже кругом самi запроданцi. Перший-лiпший скомандуе йому iти слiдом, i вiн пiде. Найкраще йому до нашого полку записатися.

– Нi, будь ласка, капрале! – гукнув Фабрiцiо. – Конем куди зручнiше, нiж пiшки. До того ж я не вмiю набити рушницi, а ви самi бачили – вершник з мене непоганий.

Цiею промовою Фабрiцiо вельми пишався.

Не будемо переказувати довгу суперечку мiж капралом i маркiтанткою щодо подальшоi долi нашого героя. Фабрiцiо зауважив, що вони в цiй суперечцi не раз повторювали всi подробицi його пригод: як запiдозрили його солдати, як жандарм продав йому подорожню й мундир, як учора опинився вiн у маршальському почтi, як побiжно побачив iмператора, як поцупили в нього коня тощо.

З чисто жiночою цiкавiстю маркiтантка все поверталась до обставин крадiжки купленого за ii допомогою доброго скакуна.

– То ти вiдчув, як тебе за ноги схопили, тихенько пiдняли, пронесли над хвостом твого коня i посадили на землю?

«Навiщо торочити без кiнця те, що усiм добре вiдоме?» – думав Фабрiцiо. Вiн ще не знав, що простi французи саме в такий спосiб доходять якоiсь ради.

– Скiльки ти маеш грошей? – зненацька спитала в нього маркiтантка.

Фабрiцiо вiдповiв без запинки, переконаний у великодушностi цiеi жiнки, – ось що вигiдно вiдрiзняе Францiю.

– Залишилося бiля тридцяти наполеондорiв i вiсiм чи десять п'ятифранкових екю.

– Тодi ти вiльний птах! – вигукнула маркiтантка. – Кидай це розбите вiйсько, повертай праворуч, виберися на перший-лiпший путiвець, поганяй коня i скачи якнайдалi вiд армii. Принагiдно купи собi цивiльний одяг.