Пармський монастир

Такi листи, до речi, вкрай безглуздi, мали одну добру рису: вони заперечували правдивi донесення, i тому подобалися монарховi. Недарма ще до повернення Фабрiцiо в Грiанту камергерський мундир[54 - Камергерський мундир – особливий мундир, який носять камергери (придворне звання чиновникiв).] маркiза прикрасила п'ята зiрка вищого австрiйського ордена. Правда, вiн, на свiй превеликий жаль, не насмiлювався вбиратися в мундир поза стiнами кабiнету, але нiколи не дозволяв собi диктувати депешi iнакше, як у цьому гаптованому золотом парадному костюмi i при всiх орденах.

Мати була зачарована вродою свого меншого сина. Проте вона зберегла звичку писати кiлька разiв на рiк генераловi графовi д'А ***, як звали тепер колишнього лейтенанта Робера, а брехати тим, кого вона кохала, маркiза не вмiла. Добре перевiривши сина, вона вжахнулася з його неуцтва.

«Якщо навiть менi, хоча я нiчогiсiнько не знаю, вiн здаеться неосвiченим, то Робер, людина така вчена, вважав би, що вiн зовсiм невiглас, а сьогоднi годi зробити кар'еру без особистих заслуг», – думала вона.

Не менше ii вразила i ще одна особливiсть Фабрiцiо: вiн дуже дбав про всi догмати вiри, прищепленi йому езуiтами. Маркiза й сама була вельми побожна, проте фанатична святобливiсть хлопця налякала ii. «Якщо маркiзовi стане розуму скористатися цим засобом впливу, вiн вiднiме в мене синову любов». Вона вилила чимало слiз, i ii палка прив'язанiсть до Фабрiцiо зросла ще бiльше.

Життя в замку, де снувало тридцять-сорок служникiв, було страшенно нудне. Отож Фабрiцiо цiлi днi пропадав на полюваннi або катався в човнi на озерi. Незабаром вiн зiйшовся з вiзниками i стаенними, всi вони були завзятими прихильниками французiв i вiдверто кепкували з набожних лакеiв, що несли службу при особi маркiза чи його старшого сина. Головною темою глузування з цих поважних лакеiв був iхнiй звичай пудрити волосся на зразок своiх панiв.

Роздiл другий

Як Веспер[55 - Веспер – латинська назва планети Венери, тобто – вечiрня зiрка.

Дивлюсь я з гадкою про завтра в небеса:

Там пише Бог розбiрливо доволi

Усiх створiнь майбутнi судьби-долi.

Інодi, зглянувшись на нас, на сiромах,

Береться вiн згори показувать нам шлях.

Свiтила в небесах – то знаки променястi

Про те, якi нас ждуть утiхи i напастi;

Та людям, простим смертним, не дано

Читати це його вогненне письмено.