Санаторійна зона

Але – умова: не пiдходьте до (iм’ярек) пiсля цiеi лежанки… Добре?» – «Будь ласка! на чорта вiн менi здався?» – i друга пильнуе зробити найщирiше обличчя. Перша, усмiхаючись, вiдходить. Тодi друга пiдбирае волосся i шипить крiзь зуби: «Ну й нахалка! Шкода, що в тебе нема чоловiка!»…Але перша вже з (iм’ярек). – Але рiч не в цьому. Зацiкавлення метранпажем доходить все-таки свого апогею. Вранцi, наприклад, бачили, що до нього приходив хтось iз города. Оповiдають, що Карно пiсля першоi лежанки стояв у густiй яблуневiй зарослi.

Оповiдають, що до нього пiдiйшла – наче з землi виросла – фiгура, очевидно, другий метранпаж. Поговорили конспiративно (в цьому всi певнi) з пiвгодини. Потiм фiгура зникла в бур’янах. «Наш метранпаж, – смiявся хтось, – пахне «нат-пiнкертоном». – «Да! Мабуть, каналья!» – кидав другий. А втiм, не всi ж i цiкавляться Карно. Дехто просто гадае, що комусь, мовляв, хочеться зробити з нього надзвичайну людину. І тiльки. Це ж бо розвага. Але в цих, мiж iншим, есть iще iнтереси. Принаймнi саме тут i було чути, як один iз хворих, розмахнувшись картою, кричав: «Вiст!» – «Дозвольте! – зупиняв його другий. – Це ж нечесно. Я так не граю в преферанс. Я так не можу грати вiсiм: ви заглядаете в карти». – «Це ж коли?» – «А зараз!» – «І ви це смiете менi говорити?» – «А що ж… неправда?» – «Тодi ви – нахал!» – «Я – як?» Розгорявся скандал. Але пiдлiтали i мирили. Це тi мирили, що вчора скандалили за «66». Розводили i питали: «Ну тепер гнiву нема?» – «Нема!» – «А у вас нема?» – «Нема!» – «Тодi подайте руки!» – Але рук не подавали.  – «Я не подаю принципово: негiгiенiчно!» – Тодi говорили, що гiгiена спецiально для Нiмеччини, а нам на неi плювать! – «В данiм разi плюють сiверяне, тiльки не ми». – Тодi вияснялося, що «ми» орiентуемось на закордон, бо там (sic!) Вишиваний…[33 - [xxxiii] (#_ednref33)Вишиваний Василь (справжн. Габсбург-Льотрiнген Вiльгельм; 1895–1948) – австрiйський принц. У 1918 р. очолював загони Украiнських сiчових стрiльцiв, якi у складi австро-угорських вiйськ воювали проти Росii. У перiод Директорii – полковник Сiчових стрiльцiв, був у вiйськовому мiнiстерствi петлюрiвцiв. Автор збiрки поезiй «Минають днi» (украiнською мовою). Заарештований 1948 р. сталiнськими агентами у Вiднi. Пiсля тривалих допитiв помер 18 серпня 1948 р. в Лук’янiвськiй лiкарнi Киева.] А потiм знову йшли балачки про те, iнше. А потiм вiдходив сiрий санаторiйний будень.