Санаторійна зона

Тодi публiка (машинiстка пролеткульту i писар пролеткульту) вийшли з сусiдньоi кiмнати й пiднесли вже справжнiй сюрприз Пупишкiну. Саме —

Тульський пузатий самовар

Товариш Пупишкiн до того був зворушений, що заплакав радiсними сльозами й поцiлував по три рази – по руському звичаю – публiку, що пiдносила йому самовар: машинiстку пролеткульту й писаря пролеткульту. Потiм публiка ще щиро вiтала товариша Пупишкiна й качала його на руках.

…А потiм одна публiка зовсiм розiйшлась, а друга публiка зовсiм залишилась.

…В театральнiй студii дзвенiли тарiлки.

…Новий рiк. Щастя. На вулицi було ясно, бо людське щастя й найсправжнiше це: бачити глибоке небо, чути веснянi подихи, бачити зиму, лiто, осiнь, вересень… Це найсправжнiше щастя, i не треба для цього гадати на водi, з воском i як Свiтлана.

…В пролеткультi був некрасивий карлик Альоша – з Льолею приiхав. Прийшов уже й товариш Огре.

Але знову дивився горбун Голгофою, коли вели легендарного Христа на Голгофу. Потiм раптом iз тоскою i спорзно дивився на красивих дiвчат.

…Летiла Маруся з товаришем Мамочкою й пiдморгувала товаришевi Огре. За стiл не сiдали до пiв на дванадцяту й никали з кiмнати в кiмнату.

Бiгав пролеткультiвський поет i всiм декламував:

– «О, красний, прекрасний цвет! Рабочiй, рабства больше нет! Вперьод, вперьод! Время не ждьот. Так, i вздихая, i вздихая, на панелi iзмизганих улiц струiтся Первое мая».

Пролеткультiвський поет нiяких авторитетiв теж не визнавав, – як i Мамочка. Вiн був, так би мовити, зовнi всякоi «авторитарностi».

І ще Маруся каже: «Бувае, люди течуть бiля серця… Правда?» – i вiд неi так пахне сонцем, наче вона перепливла сонце, коли ярами проходив туман, а луки спiвали на «достойно» в юне небо… а хлоп’ята розкладали вогнище й пасли коней. Конi пiдводять голови, прядуть вухами й тривожно дивляться в нiч.

…Некрасивий карлик спорзно дивився на красивих дiвчат, але дiвчата не звертали на нього уваги.

Тодi пiдiйшла до Альошi дiвчинка, i некрасивий карлик погладив ii по голiвцi.

Вiддалiк сидiла (теж) некрасива жiнка. Вiд тiеi жiнки й пiшла дiвчинка. То була ii мама… І мама сказала дiвчинцi:

– Настенько! Коли тебе будуть питати про маму, так ти не кажи, що я твоя мама, а скажи, що я твоя сестра.

Некрасива жiнка, мабуть, хотiла кохати й тому не хотiла, щоб знали, що в неi есть уже така велика дiвчинка.