Санаторійна зона

…В обiд прийшов до Марii Гофман – гладкий, ласкавий, суворий – паровик на парах, тиха мудрiсть.

Обiдав з Марiею, iв, як i завжди, мало.

Марiя вдень була струнка, пружиста, гiрськоi породи, а в бiлках стояла зелена вода.

Вона (Марiя) дочка пiвденноi Кубанi.

Сказав Гофман:

– А Зиммель знову накапостив.

Марiя:

– Що там таке?

– Як же: послав червоноармiйцiв по карти (знаете, женщини, карти та iнше), а iх бiля Шкурiвськоi станицi в колодязь укинуто. Сьогоднi на пiдводах привезено.

– Ну й радiйте.

Гофман уперто одрубав:

– Безумовно, не можна. Але треба довбати: крапля довбае камiнь.

Ще говорив.

Тодi Марiя спитала:

– Скажiть менi: де кiнчаеться ваша дурiсть i починаеться контрреволюцiйнiсть? І Вадим теж спiвае: урочисто ходить по оселях комуна. Де ви ii бачите? Просто – тоска. Просто – харя непереможеного хама.

– Ви так думаете?

– Я цього певна.

Гофман пiдiйшов до вiкна й сказав:

– Тодi виходьте з партii.

– А чому вам не вийти?

Марiя пiдвелась.

Гофман сказав спокiйно:

– Тому, що нам все ясно.

– Гм… логiка!

…А потiм говорила про тоску, про сумнiви, про Вадима.

Прийшов Зиммель, дзвенiв шпорами, виблискував нашивками.

Марiя усмiхнулась:

– Коли погони носили на плечах, тодi вирiзували плечi, а тепер будуть викручувати руки.

Зиммель:

– Почекайте, товаришко!

Ще усмiхнулась:

– Ну, що ви… то я так… жартую…

З вiкна бачили гори й сивi верхiв’я Ельбрусу. Верхiв’я знову бiгли в тумани.

Десь спiвали червоноармiйцi кавказьких пiсень i радянських пiсень. Думалось, що й пiснi теж зникають у Закаспii, бо й пiснi були солонi й забутi, мов мiльйони лiт.

Пiснi були веселi й сумнi – радянськi.

Сосна, що привiз ii Зиммель, лежала на книгах, а одну вiтку Марiя держала у руцi.

Зиммель говорив про своiх козакiв, що iх знайдено бiля Шкурiвськоi станицi в колодязi.

Гофман суворо вiдрубав:

– Ви мовчали б краще.

Знизав плечима Зиммель:

– Я думаю, що можу розпоряджатися своiми людьми?

Вмiшалася Марiя й лукаво наводила балачку на питання про норми комунiстичноi етики.

Зиммель розiйшовся й уперто доводив:

1) не можна зрiвняти матерiальне становище всiх комунiстiв;

2) норми половоi моралi й Коллонтай не найти;

3) поняття про мораль дуже «относительне».

Нарештi вiн сказав:

– Кожний комунiст мусить бути купцем. Це слова Ленiна. А скажiть, будь ласка, яка в купця мораль? Не одуриш – не продаси, от його мораль i етика.