Портрет Доріана Ґрея

Повернувшись додому десь о пiв на першу ночi, вiн побачив на столi в передпокоi телеграму. Дорiан Грей сповiщав про своi заручини iз Сiбiл Вейн.

Роздiл V

– Мамо, мамо, я така щаслива! – прошепотiла дiвчина, зануривши лице в колiна втомленоi змарнiлоi жiнки, що сидiла спиною до свiтла в единому крiслi убогоi вiта-леньки. – Я така щаслива! – повторила дiвчина. – І ти теж повинна бути щасливою!

Мiсiс Вейн конвульсiйно стисла схудлими набiленими руками доччину голову.

– Щасливою! – озвалася вона.

Дiвчина пiдвела погляд i закопилила губи.

– Грошi, мамо! – скрикнула вона. – Що таке грошi? Кохання дорожче за грошi.

– Мiстер Айзекс позичив нам п’ятдесят фунтiв, щоб ми могли сплатити борги i як слiд спорядити Джеймса. Ти не повинна забувати цього, Сiбiл. П’ятдесят фунтiв – велика сума… Мiстер Айзекс дуже чуйно ставиться до нас.

– Але вiн не джентльмен, мамо! І менi гидко слухати, як вiн розмовляе зi мною, – заперечила дiвчина, звiвшись на ноги i пiдходячи до вiкна.

– Не знаю, як би ми без нього впоралися з усiм… – буркотливо додала мати.

Сiбiл Вейн похитала головою i засмiялась.

– Вiн нам бiльше не потрiбен, мамо. Тепер нам життя влаштуе Чарiвний Принц!

Вона враз примовкла. Кров бурхнула iй у голову, i щоки зарожевiли. Швидкий вiддих розiтнув пелюстки ii уст.

– Я кохаю його, – просто сказала вона.

– Дурненька моя, ой дурненька! – мов папуга, твердила у вiдповiдь мати. А помах ii скоцюрблених пальцiв з фальшивими оздобами надавав словам якогось жаского комiзму.

Дiвчина знов засмiялася. Радiсть упiйманоi пташини бринiла у доччиному голосi. І очi ii променились цiею радiстю – ось вони на мить зiмкнулися, немов криючи свою таемницю, а коли розплющились, iх уже застилала мрiйна поволока.

З потертого крiсла промовляла до дiвчини тонкогуба житейська мудрiсть, натякала на обачнiсть, наводила сентенцii з книги боягузтва, автор якоi претендуе на здоровий глузд. Сiбiл не слухала. Вона чула себе вiльною у в’язницi свого кохання – ii принц, Чарiвний Принц, був з нею. Вона викликала його образ iз пам’ятi, i вiн поставав перед ii зором. Вона посилала свою душу по нього, i та приводила його до неi.