Портрет Доріана Ґрея

Я добрий мiсяць i носа не важився показати при дворi. Та бодай до свого внука вiн поставився краще, нiж до мадридських кучерiв?

– Цього я не знаю, – вiдповiв лорд Генрi. – Але, гадаю, цей хлопець буде багатий. Зараз вiн ще неповнолiтнiй. Селбi то вiн уже мае – я сам чув вiд нього. А… його мати була справдi дуже вродлива?

– Я мало бачив у життi таких гарних дiвчат, як Марге-рит Девере. І що за гедзь укусив ii, коли вона кинулась на цей шлюб, – нiколи я не мiг збагнути. Вона ж могла одружитися з ким би не захотiла! Без тями закоханим у неi був Карлiнгтон.

Хоча, правда, вона була романтична, як i вся жiнота в тiй родинi. Чоловiки там у них якiсь нездалi, але жiнки, iй же бо, чудовi… Карлiнгтон навколiшках благав ii, сам менi розказував. А вона брала його на смiх, i це тодi, коли на цiлий Лондон не було дiвчини, що не упадала б за ним!.. До речi, коли вже зайшло про дурнi шлюби. Твiй батько щось плiв менi про намiр Дартмура взяти собi американку. Що, англiйськi дiвчата не досить гарнi для нього?

– Нинi, дядечку, модно одружуватися з американками.

– Та я за англiйок готовий закластися проти цiлого свiту! – вигукнув лорд Фермор, бухаючи кулаком по столу.

– Але ставка на американках.

– Я чув, вони не витривалi, – буркнув Генрiв дядько.

– Так, довгi перегони iх скоро знесилюють, але на коротких, з бар’ерами, iм немае рiвних. Перепони вони беруть просто вмах! Не думаю, щоб Дартмур мав який шанс вистояти.

– А хто ii батьки? – пробурчав старий добродiй. – І чи е вони взагалi в неi?

Лорд Генрi похитав головою.

– Американськi дiвчата вмiють утаювати своiх батькiв так само спритно, як англiйськi жiнки свое минуле, – промовив вiн, пiдводячись.

– Їi батько десь, мабуть, iз тих консервних фабрикантiв?

– Заради Дартмура я б хотiв, щоб так i було, дядечку. Кажуть, в Америцi це найприбутковiший фах пiсля полiтики.

– Але ж вона хоча б гарненька?

– Вона поводить себе як справжня красуня! Так бiльшiсть американок робить – у цьому й секрет iхньоi принадностi.

– А чого б тим американкам не лишатись у себе вдома? Ми ж тiльки й чуемо, що ота Америка – сущий рай для жiноцтва.

– Авжеж, рай. Тим-то вони й намагаються так ревно, як i Єва колись, драпанути з нього, – сказав лорд Генрi. – До побачення, дядечку Джордже. Я мушу йти, а то спiзнюсь на полуденок. Дякую за розповiдь! Менi до вподоби знати все про своiх нових знайомих i нiчого не знати про давнiх.

– Де ти полуднуватимеш, Гаррi?

– У тiтоньки Егати.