Портрет Доріана Ґрея

Я бачу, Безiл сьогоднi знов насумрений, а я не можу терпiти, коли вiн такий. Крiм того, менi б хотiлося, щоб ви пояснили, чому я не повинен вiддаватися фiлантропii.

– Не знаю, чи варто це пояснювати, мiстере Грей. Це така нудотна матерiя, що про неi треба було б говорити серйозно… Але я певно вже не пiду, як ви просите. Ти ж не заперечуватимеш, Безiле? Адже ти сам казав менi, що тобi подобаеться, коли твiй позувач мае з ким погомонiти на сеансi.

Голворд закусив губу.

– Якщо Дорiан бажае, ти, звичайно, повинен залишитись.

Дорiановi примхи – закон для всiх, окрiм нього самого.

Лорд Генрi взяв капелюха й рукавички.

– Хоч ти й дуже наполягаеш, Безiле, але, на жаль, я таки мушу йти. У мене призначено зустрiч з одним чоловiком у ресторанi «Орлеанс». До побачення, мiстере Грей. При нагодi завiтайте до мене на Керзон-стрiт. О п’ятiй годинi я майже завжди вдома. Тiльки сповiстiть завчасу – я б шкодував, якби ми розминулись.

– Безiле! – скрикнув Дорiан Грей. – Якщо лорд Генрi пiде, я також пiду.

За роботою ви нiколи й уст не розтуляете, а менi тут стiй i ще показуй приемну мiну! Це жах як набридае! Попросiть його залишитись – я так хочу!

– Залишись, Генрi! Зроби таку ласку й Дорiановi, i менi, – сказав Голворд, зосереджено дивлячись на картину. – Дорiан каже правду – я нiколи сам не говорю, працюючи, i не слухаю, що кажуть iншi, а це, мабуть, страшенно докучливо моiм бiдолашним натурникам. Я прошу тебе, залишись.

– А як же з тiею особою, що чекае на мене в ресторанi?

Художник засмiявся:

– Не думаю, щоб це був який клопiт.

Сiдай, Гаррi. Ну, а тепер, Дорiане, станьте на помiст i не дуже ворушiться. І не звертайте нiякоi уваги на те, що говоритиме

лорд Генрi. Вiн мае вкрай поганий вплив на всiх своiх друзiв, за винятком хiба що мене.

Дорiан Грей з виглядом юного грецького мученика ступив на пiдвищення, зобразивши невдоволену гримасу до лорда Генрi, котрий явно йому сподобався. Вiн був такий несхожий на Безiла! Мiж ними двома – разючий контраст.

І голос у лорда Генрi такий приемний!.. Трохи згодом Дорiан Грей звернувся до нього:

– Справдi ви маете вкрай поганий вплив, лорде Генрi? Аж настiльки поганий, як каже Безiл?

– Доброго впливу взагалi не iснуе, мiстере Грей. Будь-який вплив неморальний – неморальний з наукового погляду.

– Чому це?

– Тому що впливати на когось – означае вiддавати комусь власну душу. Людина вже не думае своiх природних думок, не запалюеться своiми природними пристрастями.