Портрет Доріана Ґрея

Гармонiя душi й тiла – якi вагомi цi слова! У нестямностi своiй ми роз’еднали iх i винайшли вульгарний реалiзм та яловий iдеалiзм. О Гаррi! Якби ти знав, що таке Дорiан Грей для мене! Пригадуеш отой пейзаж, за який Егнью пропонував менi такi величезнi грошi, але я вiдмовився? Це одна з найкращих моiх картин. А чому? Тому що коли я малював ii, Дорiан Грей сидiв обiк мене. Вiд нього немовби спадав якийсь непомiтний вплив, i вперше в життi я побачив у звичайному лiсовому краевидi те диво, що його марно шукав ранiше.

– Безiле, це таки справдi захопливо! Я мушу побачити цього Дорiана Грея.

Голворд пiдвiвся i пройшовся по садку, потiм повернувся до лави.

– Розумiеш, Гаррi, Дорiан Грей для мене просто збудник у творчостi. Ти, можливо, не побачиш у ньому нiчого. Я бачу в ньому все. Адже ж якраз найбiльше вiн присутнiй у моiх творах тодi, коли не його я зображую на полотнi. Я ж казав тобi – Дорiанiв образ наче вiдкривае передi мною нову манеру малювання. Його я знаходжу у вигинах певних лiнiй, у чарiвностi й нiжностi певних кольорiв.

– Тодi чого ж ти не хочеш виставляти його портрета? – спитав лорд Генрi.

– Та того, що в цьому портретi мимоволi вiдбилося мое… ну, сказати б, мистецьке обожнення образу Дорiана. Певна рiч, вiн нiчого цього не знае i не знатиме – я зовсiм не кваплюся говорити йому про це. Але люди могли б угадати правду, а я не збираюсь оголювати душу перед iхнiми хтивими очима. Я нiколи не покладу свое серце iм пiд мiкроскоп.

– Поети не такi дразливi, як ти. Вони знають кориснiсть пристрастей для друку. У наш час розбите серце витримуе безлiч видань.

– Я iх зневажаю за це! – вигукнув Голворд. – Митець повинен творити прекрасне, але не повинен у нього нiчого вкладати iз свого власного життя. У нашу добу люди тлумачать мистецтво, як рiзновид автобiографii. Ми втратили абстрактне почуття краси. Колись я покажу свiтовi, в чому воно полягае, i хоча б задля цього свiт нiколи не побачить мого портрета Дорiана Грея.

– Гадаю, що ти помиляешся, Безiле, але не хочу сперечатись. Суперечки – лише для недолугих умiв… Скажи-но, а Дорiан Грей дуже любить тебе?

Художник задумався.

– Я йому подобаюся, – вiдповiв вiн пiсля паузи. – Так, я йому подобаюся. Звичайно, я його безбожно улещую. Менi це чомусь приемно – навiть коли я кажу йому такi речi, за якi пiзнiше шкодуватиму.