Насолода

Письменник буде на все життя прив’язаний особливо щиро до своiх трьох сестер та до матерi Луiзи де Бенедiктiс, жiнки тонкоi психологiчноi органiзацii та мистецького чуття свiту. Шiстнадцятилiтнiм – 1879 р. – Д’Аннунцiо друкуе коштом батька першу поетичну збiрку «Весна». Юний ексцентрик робить при цьому свiй перший «пiарний» хiд – оголошуе про смерть молодого поета при падiннi з коня… І потiм спростовуе новину.

Далi буде Рим – мiж 1881 та 1991 рр. Д’Аннунцiо починае (але не закiнчуе) студii в Римському унiверситетi.

Працюе журналiстом, водночас вiн – колекцiонер i мистецтвознавець. Цi роки – фундаментальнi для його формування. У Римi Д’Аннунцiо одружуеться з герцогинею Марiею Ардуен (Hardouin) з роду герцогiв Галлезе. З нею вiн матиме трьох дiтей, але розлучиться, – це буде единий його офiцiйний шлюб. Саме в Римi перебувало чимало iнтелектуалiв з його рiдного Абруццо, що полюбляли збиратись у францисканському монастирi мiстечка Франкавiлла-аль-Маре, де друг д’Аннунцiо Франческо Паоло Мiкеттi – художник i фотограф (теж родом з Абруццо) – сформував одне з найпрестижнiших на той час в Італii мистецьких товариств. Тут був написаний i роман «Насолода», з якого почалася слава письменника. У Римi починае формуватися i неповторний стиль Д’Аннунцiо – i не лише лiтературний. Д’Аннунцiо свiдомо будуе свiй образ рафiнованого iнтелектуала-декадента, константами якого е екстравагантнi вчинки, ефектний мистецький антураж, захоплюючi таемницi, ексцентрика в професiйному та приватному життi, – образ, навколо якого створюеться в Італii справжнiй культ. Свiдком цього був Коцюбинський в Італii, коли без заздростi, але й не без жалю, написав про рiзницю становища письменника iталiйського та украiнського: перший простуе врочисто, мов король, незнайомi люди його вiтають на вулицi, скидаючи капелюха, а другий – iнтелектуал, переслiдуваний владою, а в результатi – зацькований i мало кому й вiдомий.[8 - Лист до Ганни Барвiнок вiд 23. 09.1909 // Михайло Коцюбинський. Твори в семи томах. – Киiв: Наукова думка, 1973–1975. – Т. 6. Листи (1905–1909). – 1975. – С. 155.] Насправдi це парадигматична рiзниця мiж захiдноевропейським та схiдноевропейським iнтелектуалом, актуальна й до недавнього часу, однак особливо промовиста як приклад Д’Аннунцiо та Коцюбинського – сучасникiв i антиподiв, але об’ективно приналежних до першорядних свiтил европейськоi лiтератури того часу.

В 1891–1894 рр.