Процес (збірник)

Цiну на них пiдняли мiркування прагматичнi. Атомну бомбу люди створювали, аби ii пiдiрвати, вибуху термоядерноi бомби злякалися через ii надмiрну убивчу силу, здатну знищити все живе. Так спочатку думали, але потiм виявилося, що термоядерний вибух взагалi не потрiбен, що взаемний страх уже бiльш нiж пiвстолiття береже людство краще за будь-якого ангела-охоронця. Диявольська зброя, здатна з примхи кожного маньяка вiдправити свiт у пекло, цей самий свiт i охороняе! Мабуть, за всю iсторiю людства нiкому не наснився сюжет бiльш абсурдний.

Хай не кожному дано зрозумiти, що вiн заручник безумства, та не вiдчувати цього вiн просто не може. І звертаеться до Кафки, бо Кафка ще й великий експерт з питань абсурду.

З феноменом влади пов’язана i новела «Вирок». Хоча героя звуть Георг Бендеман i займаеться вiн комерцiею, це розповiдь про власнi трагедii й глухi кути: ворожнеча з батьком, заручини i пов’язанi з ними надii (не випадково автор присвятив «Вирок» Фелiцii Бауер) i той раптовий, насильницький кiнець, який, очевидячки, постiйно був присутнiй у пiдсвiдомостi Кафки.

Немiчний, неначе несподiвано здитинiлий батько присуджуе Георга до смертi, i той, не роздумуючи, кидаеться з мосту в рiчку. Вiн покараний за те, що вирiшив одружитися i тим позбавити главу сiм’i патрiарших прав. Але е у батькiвського присуду i мотив дещо несподiваний: старий стае на бiк синового петербурзького друга, людини непрактичноi, в життi i в дiлах нещасливоi. Саме вiн втiлюе тут духовну iпостась Кафки, його письменство.

Георг же, навпаки, – iдеал бюргерського сина, той Франц Кафка, про якого мрiяв його власний батько. І в цьому поворотi, в цьому зламi – увесь Кафка-творець, його нескiнченнi вагання, вся його в собi невпевненiсть.

У новелi «Перетворення» Кафка звертаеться нiбито до iнших проблем: перевтiленням комiвояжера Замзи в комаху. «Замок» i «Вирок» сповненi подiй дивних, але нiчого надприроднього там не вiдбувалося. Тут воно з’явилося. Правда, лише як засновок, бо далi все розвиваеться строго логiчно, цiлком природно.

Якщо пропустити, що Замза мiг стати величезною багатонiжкою, то доведеться визнати, що i поводив би вiн себе вiдповiдно, й iншi ставилися б до нього так само.

І все ж новела чимось Кафку мучила. Не маючи сил ii позбутися, вiн повертався до неi в щоденниках, листах, розмовах зi знайомими… «…Тепер так багато пишуть про тварин, – пояснював вiн молодику на iм’я Густав Яноух, що деякий час ходив за ним слiдом i записував його думки.