Процес (збірник)

Ось це й зробило його великим експертом не лише з питань влади, а й з питань вiдчуження.

На зламi столiть кожен австрiйський письменник був оточений iдеею держави, нiби замковою стiною. Куди б вiн не йшов, наштовхувався на неi – на свою дивну iмперiю, яка то вимагала якогось «давньоримського» собi служiння, захисту, то напрошувалася на огуду, осмiяння чи знизування плечима. Автори з iнших краiн мали нацiональнi проблеми, австрiйцi – тiльки проблеми iмперськi. Хоч би про що вони писали, бодай помiж рядкiв проглядала потреба обгрунтувати або право габсбурзького свiту на iснування, або неминучiсть його кiнця.

І змiст пiдказував форму.

Скажуть, у Кафки вона саме й вiдiрвалася вiд змiсту, набула подоби тих шат XVI столiття, в якi Дюрер одягав апостолiв. Та придивiться уважнiше. Музiль зазначив про свою Каканiю, що «кожен був там негативно вiльним», зазначив нiби мiж iншим. Однак мiркування це засадниче, вiдтак мае право стати ледь не домiнантою кафкiвського романного свiту. Кафка не мiг запозичити цю думку в Музiля хоча б тому, що твiр «Людина без властивостей» тодi ще не був написаний.

Просто обидва спостерiгали ту ж саму габсбурзську дiйснiсть.

У ситуацii Йозефа К. найбiльше впадае в око й водночас е найбiльш дивовижним те, що вiн сам «негативно вiльний». Влада примушуе його не брутально, без насильства, у м’яких рукавичках, вiдступаючи, коли вiн стае непохитним, i утверджуючи себе, коли вдаеться заскочити його зненацька. Вона бере Йозефа К. собi в союзники, навiть у виконавцi наказiв, використовуе проти нього його облудну й загрозливу свободу, той вакуум, що довкола нього утворюеться, ту самотнiсть, яка робить його безпорадним i беззахисним.

Невсипуща, розгалужена, всепроникна дiяльнiсть судових iнстанцiй у «Процесi», дiяльнiсть, котра на третину – звичка, на третину – потурання, на третину – хитрiсть, позбавляе все навкруги смислу i тим дужче нагадуе функцiонування бюрократичного апарату староi Австро-Угорщини.

Імперiя розлазилася по всiх швах, i подовжити ii iснування «у борг» спроможнi були методи, лише iй самiй адекватнi.

Не тiльки свiдомо охороннi, а й такi, що складалися довiльно, спонтанно, всупереч глуздовi. У хiд iшло все: стареча немiч владних структур i iхнiй колосальний управлiнський досвiд, традицiйний, неповороткий фаталiзм i постiйно оновлювана полiцейська чiпкiсть, уроджений консерватизм i набута, вимушена терпимiсть, своi й чужi помилки, свое й чуже безсилля, навiть корупцiя, навiть глупота.