Україна-Європа

Болгарина Стефана Кирнова я бачив лише упродовж тижня, коли з дружиною пiд час вiдпустки винаймали в нього кiмнату в Поморii, але вiн часто згадуеться менi.

Привiтний, чорнявий, невисокого зросту чоловiк, який мав на лiвому мiзинцевi вiдрощений i випещений довгий нiготь, яким час вiд часу любив почухувати кiнчик носа. Інодi менi здавалося, що Стефан вишпортував ним з-помiж зубiв i залишки iжi, але за подiбним заняттям нiколи його не заставав.

Таким же привiтним, чорнявим i невисокого зросту чоловiком був i його брат Атанас, який цiлий день валявся на пляжi, а на нiч приходив ночувати в Стефановiй кухнi на тапчанi.

Стефан Кирнов жив у Великому Тирновi, i тiльки на лiтнiй сезон приiжджав в Поморiе. Вiн пригощав нас з дружиною на кухнi ракiею, якiй уже десять рокiв, i запрошував приiжджати в Поморiе наступного року. Ми закусували ракiю персиками i розмовляли ламаною росiйською.

Вiн працював водiем-дальнобiйником i через це мав великi проблеми з хребтом (коли машину пiдкидае, то велика напруга йде на хребцi), i йому довелося робити операцiю, – показував зарубцьованi шрами на спинi, – але з пенсii важко прожити, тож щолiта здае квартиру в Помори.

А ким ми працюемо? – питав нас iз дружиною. «Я бiблiотекарем, а дружина в унiверситетi викладае», – вiдповiдав йому. «Але ви небагато заробляете», – казав зi спiвчуттям Стефан. «На життя вистачае», – заспокоювали його.

Ми смакували ракiею й смiялися. Промiння захiдного сонця купало в червоних променях Гранатове дерево на подвiр'i й затоплювало своiм вiдблиском всю кухню.

– Чи вам подобаеться в Помори? – питав Стефан.

– Звичайно, – вiдповiдали йому. – Тут малолюдно i затишно, тепле море i чорний пiсок й багато морепродуктiв – вiд простоi цаци до бiлоi акули.

Стефан розповiдав, що ще в давнину римськi воiни зауважили лiкувальнi властивостi чорного пiску, вiн швидко гоiв рани.

І раптом Стефан почав розповiдати про свою поiздку до дружини на Рiздво у Рим. Вони зустрiлися в мiстi, в кафе, але дружина так i не запросила його до себе.

Господар не дозволяе, сказала. Й обидва сини працюють в ii господаря. Але й вони не знайшли часу зустрiтися з ним. У нього склалося враження, що сини зумисне уникали його. Рiзне думав i про дружину та ii господаря.

Уже десять рокiв жiнка працюе в Італii i не хоче повертатися в Болгарiю. І вже десять рокiв вiн живе сам. Розриваеться мiж Великим Тирновом i Поморiем. А задля кого? Сини також не хочуть повертатися в Болгарiю.