Україна-Європа

– Куди там! Стояли, як проклятi! Вiн же вас на понти бере! Коля, скажи!

– Стояли ми, – буркнув Коля i хруснув товстими пальцями.

– Добре, – кивнув капiтан. – Тодi, як казав Іллiч, пiдем другiм путьом. Де ваша машина?

– На стоянцi. Тут недалеко, – вiдказав Тенгiз, i я вирiшив, що вiн збожеволiв.

Капiтан пiдвiвся з крiсла:

– Ну що ж, пiшли подивимось.

Але в голосi його вже не було такоi твердостi, як перед тим. Я подумав: ну, все, нам капець. Це ж треба зв'язатися з таким iдiотом. Навiщо вiн сказав, де машина?

Ми вийшли на вулицю, та нас уже не вели попiд руки, а на стоянцi взагалi пустили вперед.

Тьмяне свiтло лiхтарiв лише злегка освiтлювало стоянку. Я подумав, що можна було би шмигонути в сутiнках межи автiвок, але, змiрявши оком металеву загорожу, зрозумiв, що тiкати безглуздо. Тим часом Тенгiз пiдiйшов до авта, хвильку подзвенiв ключами, вiдiмкнув салон i багажник i з переможним виглядом подивився на мiлiцiю. Я не вiрив своiм очам. По торбах анi знаку. Не вiрили очам i мiлiцiонери. Вони запихали голови в салон, матюкались i навiть принюхувалися.

– Товар був! – кипiв вiд лютi рудий. – Шоб я здох. Чуете запах?

– Да-а, був… Був, та загув… Дезодоранти, мать його.

– А по-моему, мило, – засумнiвався рудий.

– Пердило! – буркнув, випростовуючись, капiтан. – Коли вони виходили – ви не бачили, коли товар зник – тоже не бачили! Та на хрiна менi така робота?

Вiн повернувся i, втягнувши голову у плечi, посунув у вiддiлок.

– Нiчого, – прохрипiв рудий, – ми ще вас пiдловимо.

Коля тiльки хруснув пальцями i виплюнув недопалок. Коли вони вiдiйшли, Тенгiз затраснув дверцята i сказав:

– А мiг ключик i не пiдiйти.

– Який ключик?

– Ось цей. Унiверсальний. Гарантiя – п'ятдесят на п'ятдесят.

Тут тiльки до мене почало доходити, яку аферу прокрутив Тенгiз. Це була не наша машина, а така ж «Волга». Нiколи не вiдзначаючись уважнiстю, я i цього разу не помiтив особливих вiдмiнностей, кинулися вони в очi щойно.

– Ну, ти даеш! – вжахнувся я.

 – А якби ключик пiдвiв?

– Навiть не хочу думати. П'ятдесят на п'ятдесят.

– А якби подiбноi «Волги» не виявилося?

– Ха! Я ж ii вiдразу помiтив, коли ми авто ставили на стоянку. Ще подумав – ти диви! Копiя! Ну, а в ментярнi у нас усе одно iншого виходу не було. Та не гаймо часу. Треба вшиватися звiдси. Вони можуть вернутися, – я товар так не лишу.

– А як же дiвчата?

– От чорт! Може, ти iх привезеш до мене? Вiзьми ось грошi, купите кiру i валiть до мене.