Замогильні записки

Герцог де Лозен, романтичний коханець княгинi Чарторизькоi, дамський догiдник з великоi дороги, ловелас, який, висловлючись шляхетною i цнотливою мовою двору, мав одну, потiм мав iншу, – герцог де Лозен став герцогом де Бiроном, командувачем вiйськ Конвенту у Вандеi: яка ницiсть! Барон де Безанваль, брехливий i цинiчний викривач розбещеного свiту, остання спиця в колiсницi здитинiлоi староi монархii, цей огрядний барон, що зганьбив себе в день взяття Бастилii, врятований паном Неккером i Мiрабо лише за його швейцарське походження: яке убозтво! Що за люди – i в яку епоху! Коли Революцiя вбилася в силу, вона з презирством вiдкинула легковажних зрадникiв трону; ранiше iй потрiбнi були iхнi пороки, тепер були потрiбнi iхнi голови: вона не гребувала нiякою кров’ю, навiть кров’ю панi Дюбаррi.

15

Що я робив у цей галасливий час. – Моi самотнi днi. – Мадемуазель Моне. – Ми з паном де Мальзербом виробляемо план моеi подорожi до Америки. – Бонапарт i я, невiдомi молодшi лейтенанти.

 – Маркiз де Ла Руерi. – Я вiдпливаю iз Сен-Мало. – Останнi думки, навiянi розлукою з батькiвщиною

Париж, грудень 1821 року

‹Полiтичнi подii 1790 року›

У моему полку, що стояв у Руанi, дисциплiна зберiгалася досить довго. Вiн придушив народнi заворушення, що почалися через страту актора Бордье, останньоi жертви королiвського суду; якби Бордье прожив ще добу, вiн iз злочинця перетворився б на героя. Врештi-решт серед солдатiв наваррського полку спалахнуло повстання.

Маркiз де Мортемар емiгрував; офiцери наслiдували його приклад. Я не приймав i не вiдкидав нових думок; не схильний нi засуджувати iх, анi служити iм, я не захотiв нi емiгрувати, нi залишатися на вiйськовiй службi: я подав у вiдставку.

Вiльний вiд усiх зобов’язань, я вiв досить запеклi суперечки, з одного боку – з братом i з президентом де Розамбо, з другого – з Женгене, Лагарпом i Шамфором. З часiв моеi юностi всi нарiкали на те, що я не приеднуюсь нi до якоi партii. До того ж з пiднятих тодi питань для мене важливi були тiльки загальнi iдеi про свободу i гiднiсть людини; менi було нудно переходити в полiтицi на особистостi; справжне мое життя розгорталося у вищих сферах.

Вулицi Парижа, день i нiч запрудженi людьми, не схиляли до прогулянок. Щоб повернутися в пустку, я став шукати прихистку в театрi: затиснувшись у кутку ложi, я пiд акомпанемент вiршiв Расiна, музики Саккiнi або танцiв оперних красунь линув думками десь далеко.