Тартарен Тарасконський

Бажаю, щоб у вас було стiльки волосин у чупринi!

Пасажири зареготали – на голому черепi низенького чоловiчка стирчали три рудих волосини.

– Добродiю Тартарене, ви обрали собi небезпечне ремесло! – втрутився в розмову фотограф. – Якi жахливi пригоди трапляються! Примiром, отой бiдолашний Бомбонель…

– А, отой мисливець на пантер! – досить-таки зневажливо кинув Тартарен.

– А ви хiба його знаете? – спитав низенький чоловiчок.

– Ще б пак не знати!.. Полювали разом… Разiв iз двадцять, не менше.

Низенький чоловiчок усмiхнувся.

– То ви й на пантер полюете, добродiю Тартарене?

– Інодi… так собi… знiчев’я… – сердито буркнув тарасконець i, гордо пiдвiвши голову (тут серця обох повiй запалали), додав: – Пантера – це вам не лев!

– Власне, пантера – це всього-на-всього велика кицька, – наважився сказати орлеанвiльський фотограф.

– Атож, – кивнув головою Тартарен.

Чому б трiшечки не принизити Бомбонеля, надто перед дамами?…

Тут дилiжанс зупинився. Кондуктор одчинив дверцята й поштиво звернувся до низенького чоловiчка:

– Ваша зупинка, добродiю!

Низенький чоловiчок пiдвiвся.

– Добродiю Тартарене, з вашоi ласки, я дам вам одну пораду.

– Яку саме, добродiю?

– Ось послухайте… Ви менi сподобалися, тож хотiв би вас попередити… Добродiю Тартарене, мерщiй вертайтеся до Тараскона!.. Тут вам нема чого робити! Десь у нетрях у нас iще лишилося кiлька пантер – та що то для вас? Хiба це дичина? Так, абищиця… Що ж до левiв – в Алжирi iх бiльше немае.

Низенький чоловiчок уклонився, зачинив за собою дверцята i, смiючись, пiшов зi своiм портфелем та парасолькою.

– Кондукторе! – гукнув Тартарен, надавши своему обличчю звичноi лютостi. – Що вiн за один, оцей стариган?

– Як? Невже ви його не знаете? Це – пан Бомбонель!

III. Лев’ячий монастир

Тартарен Тарасконський зiйшов у Мiлiанаху, а дилiжанс поiхав далi на пiвдень.

Двi ночi немилосердноi тряски, двi ночi безсоння, очi, втупленi у вiкно, – чи не промайне десь у полi або на узбiччi величезна тiнь лева, – пiсля такого напруження, ясна рiч, треба вiдпочити бодай кiлька годин. До того ж, сказати по правдi, нашому чесному тарасконцевi, незважаючи на його амунiцiю, люту мiну та червону феску, пiсля фатальноi зустрiчi iз Бомбонелем було трохи нiяково перед орлеанвiльським фотографом та двома повiями з третього гусарського полку.