Тартарен Тарасконський

…Зненацька у високостi зринала чиста, мов букет зiрок, нiжна, зграйна мелодiя: на мiнарет ближчоi мечетi виходив красень муедзин. Постать його бiлiла проти темноi синяви ночi; вiн спiвав хвалу Аллаху, i чудовий голос його розлягався далеко навкруги.

Байя кидала гiтару i, втупивши своi великi очi в муедзина, здавалось, упивалася його молитвою. Вiн спiвав, а вона тремтiла вiд невимовного захвату, мов свята Тереса Сходу… Тартарен, зворушений до краю, дивився на неi й думав про те, що вiра, яка викликае такий екстаз, – наймiцнiша й найпрекраснiша з усiх вiр…

Тарасконе, затули обличчя! Твiй Тартарен замишляе вiровiдступництво…

XII.

Одного чудового пообiддя Сiдi Тарт’рi верхи на мулi – цим разом без своеi подруги – повертався iз садочка; небо було ясне та чисте, з моря повiвав теплий легiт. Великий муж, розчепiривши ноги над бокатими кошами з лимонами та кавунами, склавши руки на черевi, погойдувався влад трюхиканню мула, заколисаний дзвоном величезних стремен, розiмлiлий вiд блаженства та спеки.

Вiн уже в’iхав у мiсто, коли зненацька його збудив гучний голос:

– Ти ба! Чи це не мара? Невже це ви, добродiю Тартарене?

Почувши свое iм’я й веселу пiвденну говiрку, тарасконець пiдвiв голову й побачив добродушне засмагле обличчя Барбасу, капiтана «Зуава» – той пив абсент i палив люльку на порозi маленькоi кав’ярнi.

– А, Барбасу, здоровi були! – вигукнув Тартарен, зупинивши мула.

Барбасу мовчки витрiщився на нього, а потiм зайшовся таким реготом, що Сiдi Тарт’рi, неабияк збентежений, закляк на своiх кавунах.

– О, який на вас тюрбан, любий мiй Тартарене!.. То ви таки й справдi обернулись на терка!.. А як маленька Байя? І досi виспiвуе «Красуню Марко»?

– «Красуню Марко»? – обурено вигукнув Тартарен. – Щоб ви знали, капiтане, особа, про яку ви оце говорите, – порядна мавританська дiвчина; до того ж вона не знае жодного слова по-французькому.

– Байя? Жодного слова по-французькому?… Та ви що, не при собi?

І добряга капiтан зареготав iще гучнiше.

Проте, помiтивши, як змiнився на виду бiдолашний Сiдi Тарт’рi, вiн ураз похопився:

– А втiм, може, це й не вона… Мабуть, я переплутав… Та все ж, добродiю Тартарене, послухайте моеi поради: стережiться алжирських мавританок i чорногорських князiв!

Тартарен звiвся на стременах: обличчя його стало лютим.

– Князь – мiй друг, капiтане!

– Гаразд, гаразд, не сердьтеся!.. Хочете абсенту? Нi? Що переказати вiд вас землякам? Нiчого? Тодi бувайте!..