Тартарен Тарасконський

Мовчазний поклик цих чудових схiдних очей бентежив його, хвилював, завдавав смертельних мук. Його то обливало жаром, то обсипало морозом…

А тут iще вiн раптом вiдчув дотик жiночого черевичка! Цей малесенький черевичок, мов червона мишка, ковзав i бiгав по його мисливських чоботиськах… Що робити? Вiдповiсти на цей погляд, на цей доторк? А далi? Любовнi пригоди на Сходi – це щось жахливе!.. Нашому славному Тартареновi, з його палкою уявою пiвденця, уже ввижалося, що вiн попадае до рук евнухiв, що йому стинають голову, тiло зашивають у шкiряний мiшок i кидають у море iз вiдтятою головою…

А черевичок тим часом бiгав i бiгав по його чоботях, а очi, що дивилися на нього, розкривалися усе ширше й ширше, мов двi чорнi оксамитовi квiтки, i наче благали: «Зiрви нас!.

Омнiбус зупинився на Театральному майданi – там, де починалася Бабассунська вулиця. Плутаючись у довгих шароварах i з вродженою грацiею затуляючись чадрами, мавританки одна за одною повилазили з омнiбуса. Тартаренова сусiдка пiдвелася останньою i, високо пiдвiвши голову, пройшла так близько, що вiн вiдчув на своему обличчi ii подих – букет юностi, жасмину, мускусу та печива.

Останнiй опiр тарасконця був зламаний. Сп’янiлий вiд кохання, ладний на все, вiн кинувся слiдом за мавританкою… Почувши за собою брязкiт його обладунку, жiнка озирнулася, приклала пальчик до чадри, мовби кажучи: «Тсс!» – i кинула йому вiльною рукою запашнi чотки з квiток жасмину. Наш герой нахилився за ними й випростався не вiдразу – був, нiвроку, тiлистий, до того ж геть обвiшаний зброею.

Коли ж Тартарен розiгнувся, притискаючи до серця жасминовi чотки, мавританки вже не було й слiду.

VIII. Спiть собi, леви Атласу!

Спiть собi, леви Атласу! Спiть спокiйно у своiх лiгвах, серед алое та диких кактусiв!.. Ще кiлька днiв Тартарен Тарасконський i не згадае про вас. Усе його вiйськове спорядження – скринi iз зброею, аптечка, похiдний намет, консерви, – усе це тим часом мирно спочивае у готелi «Європа», в кутку тридцять шостого номера.

Спiть собi й нiчого не бiйтеся, рудi велетнi леви! Тарасконець розшукуе мавританку. Пiсля зустрiчi в омнiбусi бiдолаху переслiдуе невiдступне вiдчуття, що по його нозi, здоровеннiй нозi трапера, бiгае червона мишка, а морський вiтер, що торкаеться його губiв, пахне знадливим духом печива й анiсу…

Йому потрiбна його мавританка!

Та спробуй-но ii знайти! В мiстi живе сто тисяч чоловiк.