Енн із Зелених дахів

Вiн швидко пiшов, оскiльки був голодним, а шкода, адже Метью треба було зробити те, що було важче для нього, нiж вiдвiдати лева в його лiгвi – пiдiйти до дiвчинки – чужоi дiвчинки – сироти – i запитати у неi, чому вона не хлопчик. Метью застогнав, коли обернувся i пiшов повiльно по платформi прямо до неi.

Вона спостерiгала за ним вiдколи вiн пройшов повз неi, i дивилася на нього зараз. Метью не дивився на неi i не бачив, якою вона була насправдi, але звичайний спостерiгач побачив би дiвчинку рокiв одинадцяти, одягнену в дуже коротку, тiсну, потворну сукню з жовтувато – сiроi напiвшерстяноi тканини.

Вона носила вицвiлу коричневу матроську безкозирку, з пiд якоi на спину спадали двi яскраво-рудi коси. Їi обличчя було маленьким, блiдим i худим, з купою веснянок; великим ротом i незрозумiлого кольору очима, вони здавалися то зеленими, то сiрими – залежно вiд освiтлення i настрою.

Усе це побачив би звичайний спостерiгач; а уважнiша людина могла б помiтити, що пiдборiддя ii чiтко виражене i рiшуче; що великi очi повнi натхнення i життерадiсностi; що рот красиво окреслений i виразний; а лоб широкий i досконалий.

Коротко кажучи, наш проникливий уважний спостерiгач мiг би дiйти висновку, що дивовижний дух живе в тiлi цiеi бездомноi дiвчинки, якоi сором'язливий Метью Касберт так смiхотворно боявся.

Метью, проте, був позбавлений вiд випробування говорити першим, тому що як тiльки вона зрозумiла, що вiн йде до неi, вона встала, схопивши однiею тонкою смуглявою рукою свiй старий, старомодний саквояж, а iншу вона протягнула йому.

? Я думаю, ви мiстер Метью Касберт iз Зелених Дахiв? – запитала вона приемним, дзвiнким голосом. – Я дуже рада вас бачити. Я почала боятися, що ви не приiдете за мною, i намагалася уявити все, що могло статися, щоб завадити вам. Я вирiшила, що, якщо ви не приiдете за мною, я пiду дорогою до цiеi великоi дикоi вишнi на поворотi, залiзу на неi, i залишуся там на усю нiч. Я б нi трiшечки не боялася, i це було б прекрасно – спати на деревi дикоi вишнi, серед бiлого цвiту у мiсячному свiтлi, як ви думаете? Можна уявити, що живеш в мармуровому палацi, чи не так? І я була абсолютно упевнена, що ви приiдете за мною уранцi, якби ви не приiхали сьогоднi увечерi.

Метью незручно узяв худу маленьку руку – саме тодi вiн i вирiшив, що робити. Вiн не мiг сказати цiй дитинi з сяючими очима, що це помилка; вiн забере ii додому, i нехай Марилла скаже iй. Так або iнакше, вiн не може залишити ii у Брайт Ривер, нехай навiть i сталася помилка.