Записки Кирпатого Мефістотеля (збірник)

– Я зараз дам! – хапливо кажу я. – Але чого ви так боiтесь знайомства на вулицi? Це ж… забобони! Коли б мене пiдвiв до вас який-небудь ваш знайомий, ви ж би не одiпхнули мене?! Ну, от уявiть собi, що мене хто-небудь пiдвiв до вас!

Я пробую навiть усмiхнутись грайливо, а Шапочка, мабуть, навiть не чуючи, як слiд, моiх слiв, пильно дивиться вперед. Очевидячки, вона десь тут мешкае i спiшить швидше добратись до свого дому.

– Ну, чого ви не хочете познайомитись зi мною? – прохаюче кажу я знову.

– Та тому, що не хочу! – з несподiваним вибухом гнiву говорить вона i, зупинившись, просто й обурено дивиться менi в лице.

 – А ви не маете нiякого сорому! Вас женуть, а ви йдете й нахабно турбуете людей. Забирайтесь геть!

І повернувшись, швидко йде вперед. В менi спалахуе злiсна, безсоромна упертiсть. Чекай же ти!

– Ви мене образили за те, що менi подобаеться ваше лице, що я хочу познайомитись з вами? Добре! Хай так! Але за це ви на прощання простягнете менi руку!

Вона зиркае на мене; зневажливо усмiхаеться й потискуе одним плечем.

1 несподiвано звертае до ганку якогось будинку.

– Не простягнете? – живо кажу я.

– Нi!

– Ну, що ж! В такому разi я стоятиму бiля вашого дому доти, поки зи не зробите того.

Бiла Шапочка дзвонить i, не обертаючись де мене, стоiть i чекае.

– Я стоятиму всю нiч i весь день, поки ви не простягнете менi руки. Чуете?

Вона нетерпляче постукуе передком бiлого маленького черевичка з бантиком, подiбним до мужеськоi краватки до фрака, й, коли одчиняються дверi, вона входить у сiни, навiть не подивившись на мене.

Я сiдаю на кам’янi схiдцi й витираю пiт з лиця. Потiм закурюю, шпурляю вбiк сiрника i почуваю себе так погано, немов мене прилюдно пiймали на шахрайствi й викинули сюди на цей ганок. Потiм помалу, трудно я пiдводжусь i починаю ходити взад i вперед по тротуарi. Плити з червоноi цегли подекуди повитирались у глибокi ямки; по краях дерев’янi тумби, поiденi часом, покришенi, похожi на пнi у лiсi.

Дивлюсь на годинник: п’ять на першу.

Проiжджае на вiзнику парочка, обнявшись. Звичайно. Шапочка любить когось iншого – це ясно. Тiльки в таких випадках жiнка може бути такою неприступною й жорстокою.

І я уявляю собi, як оце Шапочка приходить до себе. Їi, певне, зустрiчае чоловiк, – мабуть, ще недавно замужем, – вона кладе йому руки на плечi й гаряче, гаряче пригортаеться до нього. А потiм, от у цю хвилину, оповiдае про нахабу, що причепився до неi, i про те, як вона добре одчистила його.