Записки Кирпатого Мефістотеля (збірник)

І через щось менi згадуеться тут же, як Клавдiя Петрiвна на другий, чи на третiй день по нашiм зближенню, оттак само, вся зашарiвшись, соромлячись i роблячи над собою страшеннi зусилля, незрозумiло, заплутано запропонувала менi перекласти на неi турботу про те, щоб у нас не було дiтей. І як iй до болю важко й соромно було пояснити менi, через що вона так хотiла. І як жагуче, вдячно, навiть з якоюсь розхристанiстю почала цiлувати мене, коли я нарештi згодився.

Клавдiя виходить з-за ширми, i ми обмiрковуемо подорож. Їй, видно, часто хочеться пригорнутись до мене, але вона нiколи перша не робить цього, – раз у раз почувае несмiлiсть, наче боiться, що я одiпхну, що менi буде неприемно. Вiд цього менi мимохiть стае жаль ii й досадно за ii приниженiсть. І я ще бiльше задоволений, що вона поiде в Крим, що вилiзе зi своеi шкаралупи, розiмнеться й посмiлiшае.

Всi цi днi пiсля побачення з Сонею, я дивно спокiйний i тихий весь. Так бувае, як покладеш на хворий зуб щось втихомирююче бiль. А радiсть Клавдii Петрiвни та Костi, iхня вдячнiсть i нiжнiсть дають менi якусь смутну, гiрку сатисфакцiю.

Про Андрiйка я силкуюсь не думати, а як все ж таки думаеться, то я спiшу згадати Сосницького; i тодi така сама гiркувата сатисфакцiя, як i вiд радостi Клавдii, зм’ягшуе мою душу, я тут же додаю собi, що мине пiвроку, рiк i я звикну до думки, що Андрiйко чужий, i все улаштуеться.

А проте думати й бувати на самотi з собою доводиться менi дуже мало. Перед од’iздом я полагоджую справи, вештаюсь цiлий день по канцелярiях, приймаю в себе клiентiв, а ввечерi або сиджу з Клавдiею, або маю наради з Панасом Павловичем. Наради цi i смiшать мене, i злостять, i без потреби наводять на думку те, що хочеться забути швидше.

Все питання в Панаса Павловича в тому, що йому треба постановити що-небудь оконечно, бо далi вiн уже не в силi так жити. Це не життя, а безпотрiбне, безладне витрачання часу i дратування. З боку Варвари нiяких заходiв щось непомiтно, одже – треба рiшати йому самому.

Але ж уся бiда якраз у тому, що рiшити вiн не може нiчого.