Камінний хрест (збірник)

– Тяжкий грiх мають у своiй фамiлii i мусять его доносити, хоть би мали всi пiти марне!

– Грiх, люди, грiх не минае, вiн мае бути вiдкуплений! Вiн перейде на дитину, вiн зiйде на худобу, вiн пiдпалить обороги, градом спаде на зелену ниву, i вiн чоловiковi душу возьме i дасть на вiчнi муки…

Жiнки слухали i мало не хрестилися, дiти посiдали помiж ними, а хлопи ще довго балакали за грiхи i поплелися вкiнцi до коршми.

II

Всi Басараби зiйшлися до Семенихи Басарабихи, бо вона була найстарша i найбогатша в iх родi.

– Тодоско, не плач вже, бо доста вже з тебе, бери та сiдай, та тiшмося, що-смо всi вкупцi. Сiдай, роде мiй, най з тобов все щасте сiдае. Коби був Семен, то би вiн вас знав просити i присилувати. Николаю, а чи пам’ятаете, як вам пляшку з горiвкою розбив на головi i пироги викинув псам, що-сте не хотiли з ним пити!

– То не було, бабо, жарту з дiдом, або гинь, або пий!

– Я до тебе, Томо, нап’юся, бо-с менi наймилiший! Най ся вп’ю! Бабi не богато треба, аби заспiвала дiвоцькоi…

– Ей, Томо, Томо, коби-м у твоiх роках учинилася! Гай, пий, не пускай очий пiд стiл.

Вона стояла перед столом висока, сива i проста. Очi мала великi, сивi i розумнi. Дивилася ними так, як би на цiлiм свiтi не було такого кутика, аби вона його не знала i, закотивши довгi бiлi рукави, не зробила би в нiм того, що порядна господиня робить, аби вона не спрятала, не прихарила i не звела всього до порядку.

– Бабо, у вас добре: i iсти, й пити, бо хоть ви мовчите, але очi вашi просять.

– У мене таки так, я очi маю, аби смiялися, аби жартували. Я не маю iх, та й мама iх не змалювала, аби плакали. Коби ви iз своiх очий прiгнали тоту мраку чорну, що вам свiт затемнюе. У моiх очах е моi дiти, е мое поле, i моя худоба, i моi стодоли, та чого iм застелюватися журою? Як прийде жура, а я виплачуся, зарумаюся та й обiтруся.

– Не кожда натура однака, бабо. Є така, що хоть ти ii медом годуй, хоть ти ii у найкращу весну пусти на зелене поле, а вона плаче.

– Ей Басараби, Басараби! У вас нема дiтий, у вас нема нивки, анi худобинки! У вас е лишень хмара, i полуда, i довгий, чорний чупер, що вам сонце закрив. А Бог вас карае, бо ви маете на его сонце дивитися, ви маете дiтьми тiшитися i зеленим колосом по веселiм лицi гладитися.