Камінний хрест (збірник)

Обидвi лiричнi сповiдi зродилися в творчiй свiдомостi внаслiдок сердечного почуття до коханоi жiнки – Є. Калитовськоi, яку В. Стефаник вважав «найвищим iдеалом жiнки» («Серце»). Вона була старшою на сiм рокiв, мала чоловiка-священика й дiтей. В. Стефаник знав ii ще вiдтодi, як уперше ввiйшов у дiм о. Кирила Гаморака в Стецевiй. Євгенiя вiдразу привернула його увагу, але була вже одружена, що частково охолоджувало любовний шал. До всього, хлопця палко, аж до саможертви, кохала ii сестра Ольга.Вiн зчаста гостював у домi Калитовських у с.

Трiйця, де почував себе затишно й добре. Сюжети багатьох творiв, зокрема й класичноi «Новини», беруть початки саме звiдси; тут було написано «Синю книжечку» й тут готувалася збiрка з такою самою назвою. Та водночас тут мiцнiшали й поглиблювалися почуття, якi не раз призводили до розпачу й сердечноi муки. З часом iз ними боротися ставало дедалi важче, а бувало, що навiть зовсiм непосильно. Рiздвянi свята 1899 року В. Стефаник провiв у родинi Калитовських. Десь тодi дiйшло до з’ясування стосункiв. Попри щиру й сердечну любов до Стефаника, Євгенiя не наважилася покинути сiм’ю – насамперед через дiтей. Повернувшись у Кракiв, вiн до дня народження коханоi, яке припадало на 28 лютого, написав сповненi болю слова сердечноi сповiдi й переслав для передачi iменинницi ii молодшiй сестрi Ользi. «На Вашу адресу посилаю також мое “Confiteor” (признаюся), писане для сестри Калитовськоi. Тому посилаю до Вас, бо хотiв би-м, аби крiм Вас двох нiхто не читав. То е моя бiографiя, держана в тонi “Wahrheit und Dichtung” («Правда i вигадка» (нiм. )). Натурально, що я не заказую Вам его показувати, але прошу, аби-сьте не показували», – зiзнавався в супровiдному листi (ІІІ, 172). Назву пiдказала щойно опублiкована в журналi «Zycie» програмова стаття лiдера польського декадансу Станiслава Пшибишевського. «Confiteor» глибоко вразив О. Гаморак: i призначенням для сестри, i самим змiстом, i психологiчним настроем автора. У листi-вiдповiдi вона писала: «Ваш “Confiteor”… чекае Генi, щоби приiхала i взяла собi. Ваше признання дуже прикре. Тут показалистеся як безвихiдний песимiст. Нiчо веселого та щасливого нема анi поза Вами, анi перед Вами. Ви були щасливi тодi, як не зналисте свiта i людей, а пiзнавши iх, коти теся в пропасть. Ваш свiт чорний i без просвiтку… Я… хтiла би-м мати над Вами таке магiчне слово, щоби Вас випровадило з сего стану. Я думала, що Ви лиш до мене посилаете чорнi листи, але довiдаламся, що посилаете такi самi до тоi, котру любите.