Камінний хрест (збірник)

То як раз або два рази до року написав лiкар письмо до громади, що того а того дня буде в селi, то вiйт кликав до себе полiцiяна Тому:

– Вже, небоже, мусиш завтра прихарити канцелярiю, бо, адi, прийшло письмо, що дохтор приiде. Обшуруеш трохи пiдлогу, посиплеш пiском, розкладеш сiнники по пiдлозi, понакриваеш iх лантухами, поналиваеш тоi смердячоi води з баньки по кутах – та й очi заткаемо. Є припiс, що шпиталь мае бути на холеру, та й мус бути!

Отак полiцай робив раз або два рази до року з канцелярii шпиталь. А як раднi потiм сходилися на раду, то всi пчихали i казали: «Але-бо паскудно смердить!» Тi, що були у вiйську, говорили, що, певно, лiкар робив «реперацiю» i обмертвлював, та вiд того так вертить у носi.

А Павло Дзiньо то вже добре мався. Вiн усе дрiмав на радi. То як раднi пчихали вiд сопуху шпитального, то все казали:

– Павло мнегкий на голову, та ми лиш пчихаемо, а вiн таки спить. Треба дохторовi сказати, аби нам не обмертвлював радних, бо рада буде до нiчого.

Павло не боронився, лише глядiв перестрашеними очима на радних, а лице його ставало ще чорнiше, як було.

Його помiркували в радi «намiсть дурного» – та й всi з нього смiялися.

Тепер раднi сидiли на лавi та й балакали – поволi, лiниво. Кожний сидiв, як йому було лiпше i як навик. Іван Павлюк, що сидiв коло самого стола i був найстарший, схилився на черево, склав руки, як до молитви, всунув iх мiж колiна, та й плював, покурюючи люльку. Долонi, нiс i колiна сусiдували з собою. Отак вiн сидiв та вповiдав за ярмарок!

– Дайте ми покiй з такими ярмарками, як теперiшнi! Жиди з панами цiлий свiт займили.

Хто продае – жид, а хто купуе – пан! А люди десь-не-десь що грубшу яку штуку продають. Телетко, коровку – то ще, ще, але волiв вже мало.

– Та бо тiсно стало! А кождий собi гадае: куплю телетко, прикохаю, десь трохи полови запарю, гарбузiв кину, та й, уважиете, щось приросте на обкидок. Тiснi роки настали!

– Правда, що тiснi. Десь давно то, бувало, ксьондзи гiйкали на нарiд, аби не пив, аби не гайнував, а тепер, видите, нарiд i не п’е, i не гайнуе, а грейцiря рiвно не видить.

Геть нарiд приперси, а на Великдень таки рiдко котрий солонину мае. Так тежко, вам кажу, як з камiня, за той грейцiр!

– Всьо перевекслювалоси. Таже давно i цеi худоби не було видко. Тепер худоба сама перiста – тиролська, а давно була сама бiла. Я ще не такий дуже давний газда, а по жiнцi взев-ем такi бiлi воли, як снiг, а роги мали такi, що в ворота не влiзалиси. То, бувало, так бiгли, як конi.