Як ведеться, так і живеться

Така спiрка, така ворожнеча нiколи мiж ними не втихала, щодня вони за що-небудь та й погризуться. От i тепер досада iсть Грицькове серце, i вiн тiльки дожида случаю оддячити, дожида Василя.

Йому не довго довелося дожидати. Широка розвалькувата постать Василева замаячила, чимчикуючи вiд Ратiевщини прямо до бурти. Здоровенна голова, мов гарбуз, мiцно сидiла на короткiй шиi, кругле, широке лице лиснiло вiд поту; сiрi очi бистро бiгали. Ось вiн уже наближаеться до того мiсця, де лежить Грицько. Ступiнь-другий… i високо стрибае через його.

– Тобi не можна обiйти! – обiзвавсь Грицько, пiдвiвши голову.

– Чого ж ти лiг на дорозi? – вiдказав Василь i прямо почвалав до торби. Тута ж коло неi опустився вiн на траву, витяг хлiб, тараню i почав трощити. Вiн не чистив таранi, як Івась, а з цiлоi кусав шматки, випльовуючи луску з рота.

– Іч, проклятi! Положили торбу якраз на сонцi – хлiб на сухар зiсохся! – сказав вiн, витяг ножик з кишенi i, як штрикав ящiрку, почав штрикати та колоти хлiб.

Грицько крадькома поглядав на його i про себе реготавсь.

Василь, поколовши хлiб, глитав його, як iндик зерно.

– Чи вже напували? – спитав вiн, попоiвши i вмощуючись на торбi лягати.

– Своiх напували, – повагом одказав Грицько.

– А моiх?! – скочивши, мов ужалений, скрикнув Василь.

– Сам де був? Ящiрок поров? – уiдливо спитав Грицько.

Хвилину Василь постояв, це зразу – прискочив до Йвася, що, розплатавшись на травi проти сонця, спав, як убитий, i штовхнув його у бiк ногою.

– Іване! Чому ти не напував товару? – скрикнув вiн. Івась спросоння не розiбрав нiчого, пiдвiвся, сiв i, лупаючи, дивився на Василя сонними та мутними очима.

– Навiщо ти його будиш? Нащо займаеш? – скрикнув Грицько, схопившись з мiсця й пiдбiгаючи до Василя.

– А твое яке дiло? Ти спрос?

– Дуля тобi в нос! – скрикнув Грицько. – Тiльки менi його займи – то дивись! – вiн показав йому кулака.

Івась, полупавши очима i поскрiбши у потилицi, знову лiг i зразу заснув.

– Не дуже лиш носися з своiми кулаками, бо поодбиваю! – сказав, одходячи, Василь.

– Хто, ти? – кричить Грицько.

– Я! – одрубав Василь.

Грицько погнався, Василь потяг навдьори. Грицько став, плюнув i, вернувшись на мiсце, лiг. Вiн удовольнився – Василь утiк вiд його, злякався! Шкода, що Івась спить, не бачив. І Грицько радий закрив очi.

Василь, походивши манiвцями, одлучив своiх овечат, зайняв руденьке телятко i погнав до водопою.