Як ведеться, так і живеться

 – Ми прийшли за ним, його кликати iсти, тепер хай вiн до нас i не доторкаеться, хай оту ящiрку злопа.

Грицько пiшов. Івась стояв i боязко дивився на те, що робив Василь. Кожен раз, як той штрикав ножиком у хвостик, по його лицi пробiгали уразливi смуги i гидливо кривили рота. Василь робив свое – довбавсь.

– Та покинь, Василю! – сказав Івась.

– А ти чого пристав? – скрикнув Василь. – Той пiшов, iди i ти за ним! – Вiн ще на Грицька розсердився, а тут i цей доiда. Його сiрi очi вип'ялись, мов хотiли вискочити з лоба.

– Не займай його, Іване, – гукнув з-за чорнобилi Грицько, – iди сюди. Ти ж бач, який вiн розумний та письменний, – ящiрок уже рiже. Мати як почуе, то на увесь свiт оповiстить. – І Грицько уiдливо зареготався.

– Грицьку! Я тебе не займаю, не руш i мене, – покiйно i твердо вiдказав Василь i, кинувши все з рук, повернувся до чорнобилi лицем; воно у його стало аж муре, однi сiрi очi свiтили, як у кота, горiли аж зеленим огнем.

– Чого ви до мене прийшли? – скрикнув вiн. – Кликав я вас? Ви там собi що не робили – я не йшов пiдглядати, не мiшайтеся i до мене!

Івась порвався не йти, а бiгти – такий грiзний та страшний стояв коло його Василь; за Івасем, регочучи, побiг i Грицько.

– Хай тобi бiс! Зоставайся з своею ящiркою. Рiж ii i iж та ще й матерi на борщ понеси – подякуе! – кричав на бiгу Грицько.

Здоровенна грудка землi прошумiла над його головою.

Грицько, прихилившись, подрав чимдуж далi.

– Проклятий москальчук! – жалiвся вiн Івасевi. – Не одхилися я – мабуть, убив би: отакою грудомахою попер, повз ухо так i продзижчала.

– Що ти йому зробиш, такому здоровковi? – сказав Івась.

– Хто здоровий? Вiн? – скрикнув Грицько. – Здоровий, як бугай, а трусливий, як заець! Хiба не вiяв його Микита Здоренко? А сам не подужаю, попросю Педченка, – украду уже в батька тютюну на люльку, як тiльки дам, то так накладе йому боки, що тiльки держись!

– Чуеш, – помовчавши, почав знову Грицько, – коли будемо гнати до водопою – не жени його нi овець, нi теляти.

– Менi, Грицьку, вже iсти хочеться, – сказав Івась i напрямився до балочки, де пiд лихою сiрячиною лежала торба з харчю. Іван порився у торбi, витяг чималий шматок хлiба, невеличку тараньку i, зайшовши у тiнь, пiд бурту, почав тараню чистити. Грицько пiдiйшов до брата.

– Давай усю тараню поiмо, – сказав Грицько, – йому нiчого не зоставимо.