Морозенко

Морозенко

Панас Мирний

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Морозенко» Панаса Мирного – оповiдання про хлопчика, який у лютий мороз вiдправився до хрещеного батька посипати на Новий рiк, аби щось дiстати iстiвного для родини, i змерз***. Проблема селянськоi бiдноти гостро звучить у творi, перу автора належать й iншi оповiдання, зокрема, «Як ведеться, так i живеться», «Серед степiв» тощо.

Панас Мирний

МОРОЗЕНКО

I

– Спи, Пилипку, спи! Он чуеш, яке надворi схопилося! Гуркоче, гуде та вие… Розгулявся Морозенко! Нема спокою старому дiдузi: аж пищить усе, а вiн, немилосердий; давить… Знаеш Оленчиного Андрiйка? Вкусив бiдного за пальчик, аж ногтик побiлiв, пучка опухла.

Тепер мати його i вовтузиться з ним: не знае, сердешна, яку йому пораду дати. Почне одтiрать – Андрiйко плаче: пальчик болить; давай хукати, одiгрiвати, а хлоп'я ще дужче займаеться… А все через те, що не слухав матерi. Мати казала йому: не ходи, синку, надвiр – Морозенко лютуе! – а вiн не послухав, пiшов. От i вкусив його Морозенко за пальчик. А тепер обом лихо: Андрiйковi лихо – пальчик болить, а матерi друге – Андрiйко нездужа!

Так звечора на Меланки казала Катря Зайчиха своему семилiтньому синовi Пилипковi, забившися з ним вiд страшенного холоду аж за комин, у самий теплий куточок печi.

Було ще не пiзно – тiльки починало смеркати, а Катря вже зовсiм на пiч забралася, не знати вiд кого й задля чого сiнешнi дверi закрутила, хатнi защiпнула, сняла невеличкий каганчик з полицi, засвiтила й мерщiй побралася з сином на пiч, захопивши й свiтло з собою.

Череп'яний каганчик, що вилупила його Катря з розбитого кашника, з каплею рижiевоi олii ка днi, ледве блимав у темному кутку своею сизою горошиною на кiнцi гноi; пузатий коган заслоняв той пiдслiпий свiт вiд хатнього мороку; на печi хоч сякий-такий свiт борюкався з темнотою; зате хату окривали непрогляднi пагорби… Видно, свiт неохочий заглядати в темнi пристановища, де ховаються злиднi вiд холоду! Та й що там було освiчувати! Хатнi голi стiни – полупанi, мороз повиступав па iх сизим iнеем; чорнi дверi розмалював вiн бiлими вiзерунками, а па шиках повимуровував цiлi барани криги; тала та крига помалу спускалася по стiнах аж до долiвки чорними потьоками… В кутку лiд божницею замiсть стола стояла узесенька примостка на чотирьох паколах, убитих в землю.