Над Чорним морем

Може, я ще не доросла до його розумом…» – думала Надя.

Стара Зоя несподiвано перебила Селабросовi усякi абстракцii: вона винесла на пiдносi варення й стакан води.

– «Дульчеца ку апа речи! Пофтим» (просимо), Селаброс! – сказала вона по-молдавськiй та й схаменулась.

– Оце я в Кишиновi перемiшала докупи усякi мови. Забулась, що ви грек, – сказала Зоя й сама з себе засмiялась. – Просимо до варення!

– Спасибi, спасибi вам, Зое Полiкарпiвно! – сказав Селаброс, легко поклонившись i осмiхнувшись до Зоi.

Очi в нього стали знов ласкавi, розмова ввiчлива, пiдлеслива, манери делiкатнi, м'якi, мов у сiрiйського араба.

Селаброс кинувся до варення й iв його з великим смаком, як iдять солодке дiти. Вiн запив стаканом криничноi води.

– Добре ваше варення, Зое Полiкарпiвно, – сказав Селаброс.

– А якi «дульчецi» варила ваша мама в Смирнi! Ми часом варили разом удвох, бо через двi вулицi жила вона од нас, – сказала Зоя.

– Ви й досi не забули рiдного краю? – спитав Селаброс.

– Ой Аристиде, Аристиде! чи можна ж його забути? – сказала Зоя, мiшаючи дiйснiсть з мрiйними згадками.

 – Якi там кiтри! яка айва! А квiтки! якi там рожi! такi завбiльшки, як блюдечка. Виноград такий завбiльшки, як сливи.

– А лелii, мабуть, такi завбiльшки, як цiдилки, – смiялась Надя.

Селаброс осмiхнувся.

– Яка гарна була ваша мама панною! як намальована! – сказала Зоя, пiднявши голову.

Вона придивлялась до Аристидового лиця й неначе чекала очима в його лицi слiдiв краси його матерi.

«Гарний, як i його мати була гарна! От була б пара для моеi Надi», – подумала Зоя.

Вона й забула за двох смирнських агентiв, що балакали собi стиха коло вiкна.

– А! просимо до варення! – згадала Зоя, обертаючись до грекiв.

Греки встали й несмiливо приступили до стола, неначе школярi; очевидячки, iм було якось нiяково перед европейцями. Селаброс вичистив мисочки з варенням так, що старим грекам зосталось тiльки по одному волоському горiшку.

– Як же тепер живе ваша мама? – спитала Зоя в Аристида.

– Держить маленьку крамничку з тютюном та й живе сяк-так. Я посилаю iй потроху з свого заробiтку, – сказав Селаброс.

– І добре робите! Ви добрий син моеi Єлени Кипрi, – сказала Зоя.

«І розумний, i красно й поетично говорить, ще й, знать, добрий», – подумала Надя.

– Ото й мiй батько колись мав крамничку з тютюном в Кишиневi, як усi нашi греки, – обiзвалась Зоя, – але я вийшла замiж. Батько вмер. Мiй чоловiк служив за урядовця й не звелiв менi торгувати.