Над Чорним морем

– Аристид Селаброс, син приятельки вашоi матерi, – промовив вiн до Надi по-грецькiй.

– Я дуже рада познайомитись з вами. Моя мама вже казала менi за вас, – сказала Надя й подала йому руку. Селаброс здавався для неi тепер ще кращим, нiж вранцi в парку: рiвний станом, як струна; розкiшнi чорнi кучерi, м'якi, як оксамит, лиснiли проти сонця, наче воронове крило; очi не суворi, а ласкавi, нiби солоденькi; iх гострий блиск наче пригас. І ласка та любов свiтились в очах, як вiн пильно-пильно глянув Надi в очi.

Надя зрозумiла ту нiму розмову очей, що говорить часом голоснiше й виразнiше од слiв. Вона почутила, що на ii вид нiби пахнуло теплом.

– Сiдайте, будьте ласкавi, – сказала вона до Селаброса й сама сiла на старомоднiй софi. Софа була з високою спинкою й оббита ясною рябою матерiею зеленого кольору, перемiшаного з жовтогарячими квiтками. На тому ясному пiстрявому фонi Надина класична головка видавалась нiби намальована на картинi.

Селаброс сiв проти неi, вп'явся очима в ii вид й вважливо кмiтив за нею.

Надя примiтила його пильний погляд, i ii виразнi, як в матерi, очi заграли: неначе iскри заблищали в iх, наче замиготiло марево сонця. Свiт в очах миготiв, дрижав, як промiнь сонця дрижить в краплях роси. Надя знала, що очi видають ii почування, й прикрила iх вiками. Селабросовi здалось, що сонце сховалось за хмару, i в хатi стало темнiше.

– Чи ви давно в Кишиневi? – спитала в його Надя по-грецькiй.

– Нi, недавно. Я сам одесець i оце перейшов сюди на службу в банк, – сказав Селаброс.

– І я служу в банку, – обiзвалась Надя.

– От ми й товаришi по службi, – сказав Селаброс.

– Де ж ви переднiше служили? – спитала Надя.

– Я служив в Одесi, в однiй грецькiй фiрмi, що торгуе пашнею. Але, знаете, така служба менi не до вподоби; i служба й компанiя не припадали менi до вподоби, – сказав Селаброс.

«От-от заговорить за пшеницю та кукурудзу», – подумала Надя, i самi чудовi очi в Селаброса чогось втратили для неi свою красу, а його особiсть стала нецiкава, звичайна.

– Чому ж так? – спитала Надя.

– Знаете, той грецький кружок торговельний, матерiальний… – заговорив Селаброс вже по-великоруськiй, поглядаючи набiк на двох грекiв-агентiв, котрi по-великоруськiй нiчого не тямили, – тiльки в iх i iнтересу, тiльки й розмови, що за торговельнi справи, за цiни на пшеницю, кукурудзу, тютюн…

– А вам це не подобаеться? – спитала Надя й почувала, що зрадiла: Селаброс став для неi знов цiкавий.