Над Чорним морем

Надя поставила на столi самовар i посадила поруч з собою Саню. Декотрi панни посiдали коло стола, декотрi сидiли на софах. Надя наливала чай i подавала паннам.

– А чи переговорили вже свое? Я бiльше люблю, як ви жартуете, бiгаете, спiваете. Ану, Саню, заспiвай менi тiеi гарноi пiснi, що в той раз спiвала, – сказала Зоя. – Як-бо вона починаеться: «Ой не свiти, кониченьку, не свiти нiкому».

Усi зареготались. Зоя догадалась, що помилилась.

– Нi, не так: якось iначе… – сказала Зоя. Всi аж лягли од смiху.

Одна Надя анi осмiхнулась. Лице в неi було поважне. Вона рiдко коли смiялась. Надя сказала матерi по-грецькiй за ii помилку. Весела Зоя й собi зареготалась. Саня почала пiсню. Стара Зоя забулась, що недавно прийшла з церкви, i, намотавши чотки на руку, пiдтягала Санi: «Ой не свiти, мiсяченьку, не свiти нiкому; тiльки свiти миленькому, як iде додому». До iх пристали деякi свiжi голоси паннiв. Одна Надя не спiвала: вона не мала голосу.

І свiжий, як здоров'я, майський вiтрець, що повiвав в вiкна, i аромати бузку та рож, i майське сонце, i весняне тепло, й пiсня – все ворушило, веселило молодi душi, розворушувало серце навiть в веселоi староi Зоi Полiкарпiвни, розвеселило ii й нагадало за давнi лiта молодi на берегах синього пiвденного моря.

Задзеленькав дзвоник. Дверi в гостиннiй рипнули. Усi замовкли.

– Хтось прийшов. Це, мабуть, вашi грекоси вже збираються до вас, – сказала до матерi Надя.

Увiйшла горнична й сказала Зоi, що прийшов якийсь панич.

– Який же це панич? – спитала Надя в горничноi.

– Не знаю. Такий гарний, що й сказати не можна, – казала горнична.

Надя стривожилась i опустила очi. В гостинну увiйшов Аристид Селаброс.

– А не в добрий час прийшов гiсть! – сказала Зоя Полiкарпiвна. – Так менi весело з вами; я саме розспiвалась, а тут на тобi гостя!

– Одначе треба йти до того грека та поговорити за кукурудзу та пшеницю, – сказала Надя.

– Вийди ж i ти, Надю, – сказала мати.

– Ізроду не вийду! Од ваших грекiв тiльки й чуеш, почому пуд пшеницi та тютюну, почому кiло кукурудзи.

Нецiкава задля мене розмова, – сказала Надя.

– Зое Полiкарпiвно! Як будуть сьогоднi говорити за овес та гречку, то й я вийду до гостей. Це вже буде нова, цiкавiша тема, – обiзвалась Саня.

– О, ти вже наговориш! Побачимо, хто прийшов… Може, такий грек, що й сама вилетиш до його. Ой ти, моя ангорська кiзочко, мое бiле ягня! ти кiпрський виноград, – говорила Зоя до Санi.