Старі гультяї

Серед самого Осередку, над рiчкою в береговинi була давня держава дiда Дороша Грицая. За хатою розстеляеться чималий город, а далi над берегом зеленiе левада. В левадi, над рiчкою розрiсся густий садок, як лiс. Старi яблунi, сливи, вишнi та черешнi набiгли над саму Раставицю, спинились над берегом, змiшались докупи з високими вербами, неначе намагались заглянути крiзь верби в бистру воду проворноi рiчки. Старi, вiковiчнi, дикi грушi росли коло самоi хати, попростягали гiлки до самого причiлка i неначе заглядали в старi невеличкi вiконця.

В старiй хатi жив дiд Грицайз бабою Оришкою. Дiд Грицаймав одним одного сина. Син оженився й помер, а його жiнка швидко вийшла замiж удруге. Дiд та баба зосталися вдвох на старостi лiт, неначе сиротами.

Раз пiсля Петра, в ясний гарячий день, до дiда Грицая зiйшлися гостi, та все старi дiди та баби.

В одчиненi дверi вийшла в садок баба Оришка. Вона винесла двое ряден i простелила iх на травi в холодку, пiд грушами. Слiдком за бабою вийшов з хати дiд Грицай, в однiй сорочцi, в крамних синiх штанях.

Дiд був кремезний та поставний: високий на зрiст, сивуватий, кучерявий, повновидий та рум'яний. Кругленькi, рожевi, пухкi, як пампушки, щоки неначе понадимались, як у малоi ситоi дитини. На щоках густо червонiли рожевi тонкi жилки. Карi, веселi, круглi очi були блискучi й жвавi. Було знать по веселих очах, по веселому видовi, що дiд вже вихилив не одну чарку горiлки. Грицай нiс в руках здорову пляшку горiлки. В пляшцi червонiв стрючок перчицi. В другiй руцi дiд держав чарку.

Слiдком за дiдом з дверей неначе посипалась, як з мiшка, цiла компанiя дiдiв та бабiв. Баби несли закуску на тарiлках. Одна несла полумисок з огiрками, друга – тарiлку з салом, третя несла хлiб та нiж.

– Отут пiд грушами, в холодочку, нам буде краще, нiж у хатi! Сiдайте, моi гостоньки любi та милii – припрошував дiд Грицай, трохи шепеляючи: дiд був жвавий, проворний, говорючий, говорив швидко, неначе шаткував язиком капусту, а як вiн говорив, то все крутив головою, аж посiченi кучерi тряслися, неначе iх напала пропасниця.

– Ой, гарно ж тут в дiда в садку! – обiзвалась одним одна мiж бабами молодиця, Варка Мотузиха.

– Ой господи, як гарно тут в дiда! – обiзвався Дмитро Мотуз, ii чоловiк, одним один не старий чоловiк мiж сивобородими дiдами.

Усi баби й дiди обсiли кругом двох ряден, пiдобгавши пiд себе ноги. На ряднах поставили пляшку, тарiлки з закускою та чарки. Баба Грицаiха винесла миску пирогiв i сiльничку.