Австро-Руські спомини (1867-1877)

] на росiйське.

Розказую я це все далеко довше, нiж слiд би по масштабу цих споминiв не для того тiлько, щоб показати ту основу, на якiй виросло мое украiнство iндивiдуально, а й для того, щоб подати зразок типiчного виховання полтавського молодика в тi часи, коди не було ще в тих сторонах спецiальноi нацiональноi тенденцii нi московськоi, нi украiнськоi. Правда, вже з кiнця 50-х рокiв показувавсь i в Полтавi початок спецiального украiнофiльства в особi й писаннях Кулiша, але дуже слабо; не дуже приставало до нас.

Пам'ятаю, що, напр., закупленi кiлькома товаришами (по рекомендацii вчителя рос[iйськоi] словесностi, чоловiка без усяких тенденцiй) примiрники «Чорноi ради» зоставались майже не читаними: я, напр., «Чорноi ради» не дочитав, хоч ночi просиджував за Вальтером Скоттом в поганих росiйських перекладах з французького i плакав над М. Вовчком найбiльше, зрештою, над крiпацькими повiстками, а «Сестру» ледве осилив. Коли був уже в шостому класi гiмназii, то здибавсь iз звiсним потiм на Украiнi пропагандистом украiнофiльства Пильчиковим (модель для Д. П. Пучки, одного з героiв повноi анахронiзмiв i всякоi нiсенiтницi хронiки (??) д. Красюченка п[iд] з[ванням] «Юрiй Горовенко», котра написана мов навмисне, щоб дати фальшивий образ украiнофiльського руху i його стану в Росii, i в той же час подати на нього донос урядовi, та ще й донос безосновний). Але П[ильчико]в тодi бiльше гарячився з поводу всеросiйськоi справи увiльнення крiпакiв, нiж з поводу украiнофiльства. Вiн охоче розмовляв зi мною про новини, котрi доходили до провiнцii, про справу крiпацьку в Петербурзi, кричав проти вагання в урядових сферах, котрi, як вiн казав, може врозумити хiба «революцiйна сокира» (la hache revolutionnaire! – як виголошував вiн, iдучи зi мною по мирним улицям Полтави до цукернi, де ми читали газети), i дуже пiдбавляв у мене демократизму, але без усякоi спецiальноi украiнськоi барви. Коли ж згодом показавсь у розмовах П[ильчиков]а нацiоналiзм, то в такiй формi, що я майже зовсiм став холодний до цього взагалi симпатичного чоловiка та й не мiг слухати його нацiональноi фiлософii.

Здибавшись з П[ильчикови]м пiсля вакацii 1858 р., я запримiтив, що вiн на чiм свiт стоiть лае Європу й лiбералiзм.