Філософські етюди

Хiба не кажуть, що коханець спивае з уст коханоi стiльки ж любовi, скiльки iй вiддае? Одним своiм зовнiшнiм виглядом слова пробуджують у нашiй свiдомостi образ тих створiнь, для яких вони правлять за одяг. Як i для всiх живих iстот, для них iснуе тiльки одне середовище, де вони можуть дiяти й розвиватися. Але ця проблема, можливо, мiстить у собi цiлу науку!

І вiн знизував плечима, нiби хотiв сказати менi: ми й надто могутнi, й надто нiкчемнi!

Свою пристрасть до читання Луi мав змогу задовольняти цiлком. У кюре Мера було двi-три тисячi томiв.

Цей скарб вiн придбав пiд час Революцii, коли громили сусiднi монастирi та замки. Як священик, котрий присягнув Революцii[29 - Як священик, котрий присягнув Революцii… – Пiд час Великоi французькоi революцii 1789–1794 рр. вiд священикiв вимагали присяги Республiцi й революцii; тих, хто вiдмовлявся це зробити, позбавляли священницького сану. Примiтки Дм. Наливайка.], добряк мiг вибрати найкращi твори з дорогоцiнних зiбрань, що продавалися на вагу. За три роки Луi Ламбер засвоiв усе найiстотнiше з тих книжок дядьковоi бiблiотеки, якi заслуговували на увагу. Змiст прочитаного вiн засвоював у вельми своерiдний спосiб: його око схоплювало водночас сiм-вiсiм рядкiв, а розум ковзав по них так само швидко, як i погляд; часто одного слова йому вистачало, щоб схопити значення всiеi фрази. Пам’ять у нього була дивовижна. Вiн зберiгав у нiй i думки, набутi внаслiдок читання, i тi, що виникли у нього пiд час роздумiв або в розмовi з кимось. Луi володiв усiма видами пам’ятi: вiн запам’ятовував мiсця, iмена, слова, речi, обличчя. Коли йому хотiлося, вiн не тiльки згадував рiзнi предмети, а й бачив iх точно такими, як у ту мить, коли на них дивився, бачив, як вони розташованi, освiтленi, забарвленi. Ця здатнiсть поширювалась у нього i на майже невловнi вiдтiнки у сферi мислення. За його словами, вiн пам’ятав не лише те, в якому оточеннi була думка в книжцi, звiдки вiн ii взяв, а й те, з яким настроем читав вiн ту книжку в тi уже далекi часи. Вiн був надiлений особливим незвичайним даром вiдновлювати в пам’ятi розвиток своеi думки i все свое духовне життя – вiд найдавнiшоi iдеi, яку вiн сприйняв хтозна-коли, до найостаннiшоi, недавно розквiтлоi, вiд найтуманнiшоi до цiлком виразноi. Його мозок, у якому ще з дитячих рокiв розвинувся важкий механiзм концентрацii людських сил, видобував iз цього багатого сховища безлiч образiв, дивовижних за реальнiстю i свiжiстю, якими вiн i живився пiд час своiх тривалих i проникливих споглядань.