Філософські етюди

І сказав уголос:

– Атож, дорогий тату, ви проживете ще стiльки, скiльки житиму я, бо ваш образ до кiнця моiх днiв збережеться у мене в серцi.

– Не про таке життя йдеться, – сказав старий вельможа, збираючи сили, щоб пiдвестися, бо раптом у нього виникла пiдозра – одна з тих, якi народжуються лише на смертному ложi. – Послухай, сину, – провадив вiн голосом, який ослаб вiд цього останнього зусилля, – менi так само не хочеться вмирати, як тобi не хочеться вiдмовитися вiд коханок, вина, коней, соколiв, собак i золота.

«Ще б пак», – подумав син, опускаючись навколiшки бiля узголiв’я лiжка i цiлуючи мертвотно-блiду руку Бартоломео.

– Але ж, тату, мiй дорогий тату, треба скоритися волi Божiй, – сказав вiн уголос.

– Бог – це я, – промурмотiв старий.

– Не блюзнiть! – вигукнув молодик, бачачи, якого грiзного виразу прибрало батькове обличчя. – Стережiться, адже ви взяли останне причастя, i я нiколи б не втiшився, якби ви померли нерозкаяним.

– Вислухай же мене! – промовив умирущий, скреготнувши зубами.

Дон Жуан замовк. Залягла моторошна тиша. Крiзь завивання хурделицi знову долинули звуки вiоли й чарiвний голос, слабкi й нiжнi, наче барви свiтанку. Вмирущий посмiхнувся.

– Дякую, що ти привiв спiвачок, запросив музик. Святковий настрiй, молодi красунi з бiлою шкiрою й чорним волоссям! Усi втiхи життя! Хай усе це буде, а я оживу!

«Марить, уже нiчого не усвiдомлюе», – подумав дон Жуан.

– Я вiдкрив засiб, як воскреснути. Слухай уважно! Висунь iз мого столу шухляду, а для цього натисни кнопку, сховану пiд грифоном.

– Висунув, тату.

– Знайди в нiй пляшечку з гiрського кришталю.

– Знайшов.

– Двадцять рокiв витратив я… – У цю мить старий вiдчув, що смерть уже поряд i, зiбравши останнi сили, промовив: – Як тiльки я випущу останнiй подих, ти натреш мене всього цiею рiдиною, i я воскресну.

– Таж ii тут зовсiм мало, – вiдповiв молодик.

Хоч Бартоломео уже не мiг заговорити, вiн зберiг здатнiсть бачити й чути. У вiдповiдь на цi слова голова старого рвучко повернулась до Жуана, i його шия заклякла в цьому поворотi, як шия мармуровоi статуi, що за скульпторовим задумом дивиться вбiк; широко розплющенi очi застигли в жаскiй нерухомостi.