Філософські етюди

 – Краще облишмо розбирати твою картину, а то ти впадеш у розпач.

Старий сiв на табурета, сперся пiдборiддям на долонi й замовк.

– І все ж таки, вчителю, я пильно вивчав цi груди на голому тiлi. Та, на наше лихо, деякi ознаки, важливi для сприйняття речей у природi, видаються неймовiрними, коли iх переносиш на полотно.

– Завдання мистецтва не в тому, щоб копiювати природу, а в тому, щоб виражати ii! Ти не жалюгiдний копiювальник, ти – поет! – жваво вигукнув старий, урвавши Порбуса владним жестом.

 – Інакше скульпторовi вистачило б зняти гiпсову форму з жiнки – i його робота готова! Ну що ж, спробуй, знiми гiпсову форму з руки своеi коханоi i поклади ii перед собою – ти не побачиш найменшоi схожостi, це буде рука трупа, i тобi доведеться звернутися до митця, який не стане виготовляти точну копiю, а своiм рiзцем передасть рух i життя. Ми повиннi схоплювати дух, внутрiшню суть i характернi прояви речей та iстот. Враження? Але ж вони тiльки випадковостi життя, а не само життя. Рука – якщо я уже взяв цей приклад – не тiльки частина людського тiла, вона виражае i розкривае думку, яку треба схопити й передати. Нi живописець, нi поет, нi скульптор не повиннi вiдокремлювати враження вiд причини, адже вони неподiльнi, вони – одне в одному. Ось у чому мета нашоi боротьби. Чимало художникiв здобувають у нiй перемогу чисто iнстинктивно, навiть не здогадуючись про таке призначення мистецтва. Ви малюете жiнку, але ви не бачите ii! Не в такий спосiб щастить вирвати таемницю в природи. Хоч ви того й не усвiдомлюете, ваша рука знову й знову вiдтворюе модель, яку ви запозичили колись у свого вчителя. Ви не досить близько пiзнаете форму, ви не досить любовно i вперто йдете за нею в усiх ii поворотах i викрутах. Краса сувора i норовлива, вона не даеться в руки так легко, треба пiдстерегти слушну хвилину, вистежити ii, схопити i тримати мiцно, щоб примусити ii здатися. Вона – як Протей, куди невловнiший i верткiший, нiж Протей у грецькому мiфi; тiльки пiсля тривалоi боротьби можна змусити ii показатись у своему справжньому виглядi. А що ви? Ви задовольняетесь першою подобою, в якiй! вона погоджуеться перед вами постати, щонайбiльше – другою або третьою. Не так роблять тi, кому вiдома радiсть перемоги. Цi незламнi художники не дозволяють ошукати себе всiлякими вивертами, вони вперто домагаються свого, аж поки примусять природу показатися зовсiм голою i у своiй справжнiй сутi.